В сузір’ї Дракона
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Пороги»
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В сузір’ї Дракона». Краткое содержание книги:
Плідно працює письменник і в своєму улюбленому жанрові фантастики й пригод. Свого часу були видані значними тиражами роман Валентина Чемериса «Приречені на щастя» та повість «Білий король детективу».
Звідтоді впродовж п’ятнадцяти років (1990–2005) у журналах, газетах, колективних збірках, альманахах постійно з’являються фантастично-пригодницькі твори письменника. Розпорошені по різних виданнях ці речі вперше виходять під однією обкладинкою у книзі «В сузір’ї Дракона». Виходять з надією, що когось вони (тепер чи й колись), а таки зацікавлять. І, безперечно, стануть для автора ще однією радістю — радістю зустрічі з читачем.
— Це — можна. Я, знаєте, змалечку маю здатність до писання. До речі, твір у школі я завжди писав тільки на «відмінно».
— О’кей! — вони вирішили сприйняти мої правила гри. — Пишіть свій твір, побачимо, чому вас у школі навчили і на яку оцінку ви заслуговуєте… Поки що викрутилися…. Але не тіште себе, ви — на гачку. І сидите на ньому міцно. А фан-клуб «Микола Гоголь» ми так чи інакше, а на чисту воду благополучно виведемо.
— За віщо, панове?
— За… за відьмацтво! За демонізм!!. І взагалі… взагалі за зв’язки з нечистою силою.
— І ви все ще вірите, що з нечистою силою можна встановити зв’язки?
— Ми — ні. Але цим займається керівництво клубу. Крім того, воно приносить демонізму та відьмацтву людські жертви!
— Мені здається, що це… вигадка. Таке собі… середньовіччя, але з вашої сторони.
— Розберемось! А поки що пишіть твір. Вражайте нас своїми шкільними знаннями. І постарайтеся без помилок! Постарайтеся все викласти правдиво та щиро — у ваших же інтересах! Це слідство врахує.
Доки я в «творчих» муках писав «твір» — чи то пак чистосердечне «зізнання», — один із сірої трійці взяв зі столу аркуш, що там лежав, пробіг написане очима, потім прочитав його вголос:
«Лета (грец. lethe, букв. — забуття) — у давньогрецькій міфології річка забуття в підземному царстві, вода якої допомагала душам померлих забути про своє життя в людському світі.
Летаргія — від грецьких слів забуття і бездіяльність — стан патологічного сну, зовні схожий на глибокий сон. Характеризується значним звуженням основних функцій організму. При тяжкій формі летаргії дихання різко ослаблене, пульс ледве відчутний, реакції на різні подразнення немає. Виникає раптово, триває від кількох годин до багатьох днів (іноді місяців), зникає також раптово. Свідомість при летаргії частково зберігається. Причинами летаргії можуть стати загальне виснаження організму, недокрів’я, істерія, сильні хвилювання тощо. В основі летаргії лежить позамежове гальмування в корі головного мозку і підкоркових утворах. Загрози для життя летаргія не становить». УРЕ, т. 6, стор. 133.
— Що це? — скінчивши читати, добродій повернувся до мене.
— Те, що ви прочитали.
— Я прошу відповідати на моє запитання.
— Відповідаю: виписка з української енциклопедії. Там вказано том і сторінку.
Вони переглянулися. Бачу — вражені.
— То справді таке… сталося з Гоголем?
Я знизав плечима, бо й справді, що я тоді знав. Пов’язане це зі смертю Гоголя чи не пов’язане.
Той, який читав, повертів у руках аркуш, для чогось подивився на його зворотний бік, там нічого не було і заходився далі читати:
«Тож чи було Миколу Гоголя трагічно — за фатальної поспішності — поховано в стані летаргійного сну? Себто живцем. Що це — фатум? Чи всього лише моторошна легенда, що виникла через 79 років по смерті геніального полтавця? Така собі примарна фатаморгана (а втім, в автора цієї фентезі теж, здається, фатаморганний сюжет)? Чи у видобутій з могили труні був не прах померлого письменника, а його фантом? Чи це, зрештою, своєрідна фантасмагорія, нереальні химерні видіння, що існують лише по той бік реальності (відомо, що подібна фантасмагорія існувала й одразу ж по смерті Гоголя). Чи все це — з розряду, наприклад, оживлених мумій, що останнім часом з’являються на наших кіно і телеекранах?
Як сказати…»
— То Гоголя справді поховано живим?
Двоє його колег зацікавлено підійшли ближче, що називається, нашорошили вуха. Вони, здається, в ту мить забули й про службу, перетворившись просто на зацікавлених обивателів.
— Питаю: Гоголя насправді поховано живим у стані летаргійного сну? Адже він застерігав, що як помре, — якщо комусь здасться, що він помер, — не ховати його відразу.
— А його і не поховали відразу. Він помер о восьмій ранку 21 лютого, а поховано його опівдні 24-го — на четвертий день по смерті. Цього досить…
— Що — досить?
— Аби на тілі — якщо його власник справді вмер — з’явилися трупні плями.
— Вони… з’явилися?
— Здається, ні.
— То виходить, його поховано… жи-живим?
— Хоча, здається, з’явилися, це засвідчив художник, який малював Гоголя у труні.
— Так з’явилися чи не з’явилися?
— Хто тепер достовірно скаже?.. — мені раптом захотілося їх подовше поінтригувати. — Версія така існує… З 1931 року, з дня перепоховання праху письменника. Але в той же час є й цілком протилежна версія.
— Яка? — вони вже щільним кільцем оточили мене.
— А така… Що він взагалі ніколи не помирав.