В сузір’ї Дракона
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Пороги»
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В сузір’ї Дракона». Краткое содержание книги:
Плідно працює письменник і в своєму улюбленому жанрові фантастики й пригод. Свого часу були видані значними тиражами роман Валентина Чемериса «Приречені на щастя» та повість «Білий король детективу».
Звідтоді впродовж п’ятнадцяти років (1990–2005) у журналах, газетах, колективних збірках, альманахах постійно з’являються фантастично-пригодницькі твори письменника. Розпорошені по різних виданнях ці речі вперше виходять під однією обкладинкою у книзі «В сузір’ї Дракона». Виходять з надією, що когось вони (тепер чи й колись), а таки зацікавлять. І, безперечно, стануть для автора ще однією радістю — радістю зустрічі з читачем.
— Йой! — вдався Магістр до свого улюбленого вигуку. — Наше припущення обростає плоттю реальних фактів — Гоголя не могли поховати! Та і як його можна поховати, як він ніколи й не помирав?!. Він — невмирущий і всюди у світі білому сущий! Він не підвладний Дамі з косою, він всюди з живими! Був, є і буде!
— Цілком і повністю погоджуюся з високошанованим паном Магістром, — озвався один з тих поважних добродіїв, котрі мов статуї, але у фраках і котелках здіймалися за столом, на який кожен поклав поперед себе руки в білих рукавицях, загалом справляючи враження манекенів. — Мені приємно розповісти членам нашої поважної Асамблеї, що Миколу Васильовича бачили якось і в Києві.
— Що ви говорите, мосьпане? — почулися тихі голоси і манекени за столом враз ожили. — Не може цього бути? Як то сталося?
— Але я, шановні пани й добродії, особисто був свідком цієї історичної події — заяви Гоголя у матері городів руських.
— Просимо, просимо, шановного одноклубника доповісти про цей випадок нашій Асамблеї і про це буде зафіксовано в її анналах!
— З превеликим задоволенням! Прошу панство уваги. Це трапилося року… А втім, яке це має значення якого саме року? Головне, що це було. Якось я почув по радіо: в національному комплексі «Експоцентр України» протягом трьох днів триватиме театралізоване дійство «Сорочинський ярмарок у Києві». Повідомлялося також, що в його роботі візьмуть участь понад 200 вітчизняних підприємств, фірм та організацій різних форм власності. А вітатиме гостей Сорочинського ярмарку в Києві сам… Так, так, Микола Васильович Гоголь!
Він і справді вітав гостей того ярмарку — у складі артистів Полтавського театру імені М. В. Гоголя.
В «Експоцентрі України» тоді, пригадую, вирувало гамірне велелюддя, всюди танці, пісні — святкувалася Масниця та свято Колодія, тож біля засніжених ялин попри сніговицю були виставлені на столах вареники з сиром та млинці. Пресмачні, скажу вам, добродії! Істинні українські вареники з сиром та млинці. Такі, які готували ще в часи гоголівського Пацюка — пригадуєте, як вони самі залітали до рота цього добродія?!
Отож, на ярмарці ярмаркували і торгували кримські бджолярі — а мед, що за мед! Істинний мед! — опішнянські гончарі і виробники пива з усієї України, було повно кондитерських, лікеро-горілчаних виробів, молочних та м’ясних продуктів — чого душа бажала! Все було!
На імпровізованій сцені біля головного павільйону я й загледів Гоголя — проїжджаючи у бричці, запряженій парою баских коней, він вітав гостей.
— Але ж то очевидно був артист?
— Саме так, артист! Загримований під сорочинця. Плюс ще й схожий на нього. Артист, який грав роль Гоголя, був у плащі з пелериною, в шляпі, ніс гоголівський, довге волосся — все чин-чином. Він проїжджав возом, у якому крім нього сиділи ще Солоха з Червевиком і вітав гостей!
Ось тут і сталося. Ніби нізвідки підходить до гурту чоловік і питає:
— А що тут діється, панове?
— Не заважай, — одмахнулися від нього. — Гоголь виступає.
— Який Гоголь? — питається той.
— Микола Васильович, який же ще. Він у нас один…
Оглянулись, аж то… Гоголь стоїть.
— Що ви кажете? — ахнуло поважне товариство за столом (а один з добродіїв для чогось зняв з власної голови лискучий котелок, ще для чогось повертів його в руках і, навіть, понюхав, а тоді знову надів на голову й перехрестився).
— Не може цього бути?!
— Ось так і я тоді подумав, — розповідав далі добродій. — Всі розгубилися. І було від чого. Один Гоголь з воза виступає, мовби як офіційний, а другий під ялиною біля натовпу стоїть — теж у шляпі, плащі з пелериною, довгий ніс, довге волосся… Гоголь Гоголем!
— І на якого він Гоголя схожий?
— Та на справжнього.
— Свят, свят, — хтось. — Та це ж… сатана. В образі Миколи Васильовича. Не інакше, як сам Басаврюк!
Що тут зчинилося в «Експоцентрі України»! Шум, гамір, метушня! А той, другий Гоголь, що на справжнього похожий і який біля люду стояв, похитав головою так і гірко каже:
— Що ж це, панове, я у вас, виявляється, вже під вареники та млинці йду? Під шаровари та іншу бутафорію?..
Сказав і щез. Як ніби випарувався в повітрі. Був і немає. А у вухах все ще лунає: «Що ж це, панове, виявляється, я у вас під вареники та млинці йду? Під шаровари та іншу бутафорію?»
Стали сперечатися люди. Одні й справді вірили, що було двоє Гоголів, другі скептично казали, що то всім, мовляв, привидилось і вчулося, мана, мовляв, їм наслана, бо де ж це видано, аби з’явилися два Гоголі й обидва Миколи Васильовичі, адже Гоголь Микола Васильович у нас споконвіку був один. І буде один до скону віку.