Україна — не Росія
- Автор: Кучма Леонид Данилович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Время
- ISBN: 5-94117-127-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Україна — не Росія». Краткое содержание книги:
Але в СРСР не було ринкової економіки. Будівництво рівнинних ГЕС продовжувалося до 80-х років XX століття. Негативні наслідки цього будівництва ніяк не переважують вигоду від росту енерговиробництва. А іноді вони просто жахливі.[116] Циклопічні (або, краще сказати, фараонові) будівництва залишили свій тяжкий слід в Україні і Росії, мабуть, у пропорційно рівному співвідношенні. Коли я учився на третьому чи четвертому курсі, йшло заповнення водоймища Кременчуцької ГЕС, і хтось із студентів брав восени академічну відпустку — треба було допомогти родині переїхати із затоплюваної зони. А навесні цей студент розповідав (пам’ятаю, пошепки) про те, як проходило переселення, як кілька людей наклали на себе руки, і як деякі люди розкопували на цвинтарях могили батьків і дідів, щоб перепоховати їх на новому місці. Він говорив, яке в них було чудове село, як потопало в садах, а на Херсонщині, куди їм довелося переїхати, уже ніколи такого не буде. На новому місці люди відразу перестали співати, а в рідному селі співали всі. До речі, до них приїжджали агенти по переселенню, переконували переїхати до Казахстану, до Примор’я, ще кудись за межі України, і хтось спокушався на те. А деякі старі люди говорили, що хочуть залишитися і нехай це «бісово водоймище» їх утопить. Через багато років я прочитав «Прощание с Матерой» Распутіна і відразу згадав розповіді однокашника.
В радянські роки газети і телебачення мовчали про ці переселення, про те, що під воду ішли численні населені пункти. Позбавлені інформації люди хотіли вірити, що в нас все більш-менш у порядку, є тільки окремі недоліки і пережитки, і «мітингували» винятково в підтримку Конго, Куби або В’єтнаму. Навіть той студент, про якого йшла мова, схоже, не знав (тому що ніяк не згадував), що крім його села під воду пішло стародавнє містечко Новогеоргієвськ на ріці Тясмин. Воно було відоме в історії під різними іменами, пам’ятало гетьманів Дорошенка і Самойловича. Потім стало повітовим містом Олександрія, а пізніше перетворилося на Новогеоргієвськ. Разом із своїми трьома церквами він тепер на дні. Вивезли тільки пам’ятник Леніну. Я прочитав про це зовсім недавно.
Водоймища Дніпровського каскаду мають сукупну площу 7 тисяч квадратних кілометрів, ненабагато менше цілої Чернівецької області, а обсяг води в них перевищує в максимумі 40 кубічних кілометрів. Ширина цих «морів», як їх любили називати радянські газети, доходить до 20 і навіть 30 кілометрів (Каховське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське). Мають вони і затоки, які утворилися на місці гирлових частин Ворскли, Псла й інших рік. Рух водяних мас у Дніпрі страшенно сповільнився. Сьогодні, щоб пройти шлях від Смоленська до Херсона, воді потрібно багато місяців, приблизно в сім-вісім разів більше, ніж до зведення гребель. Це надзвичайно знизило здатність ріки до самоочищення.
Я згадав про Кременчуцьке водоймище ще і тому, що останнім часом одержав зразу кілька пов’язаних з ним тривожних листів. Люди стурбовані долею чудового пам’ятника природи загальноукраїнського значення, гори Пивихи в Кременчуцькому районі. Пивиха, один з небагатьох уцілілих залишків давнього корінного плато, — це не тільки найвища точка на території області, але і справжня скарбниця для геологів і палеонтологів, а також для археологів і істориків. Тут постійно знаходять акулячі зуби, останки китів, давно вимерлих печерних левів, мамонтів. У печерах Пивихи жили прадавні люди. В історичні часи це теж було знамените місце. Тут у 1629 році виник монастир, відомий тим, що відпускав гріхи гайдамакам, за що ті любили його, підтримували і, при нагоді, захищали. І от уже багато років водоймище підмиває і руйнує Пивиху.
У листах, про які я згадав, наводяться загальні цифри наших втрат в результаті появи Кременчуцького водоймища. Затоплено 51,4 тис. гектарів лісів, 27,8 тис. гектарів орної землі, 51,7 тис. гектарів косовиць, 24,3 тис. гектарів вигонів, під воду пішли багато десятків сіл. Люди пишуть, що в спечні літні місяці багато ділянок водоймища вкриті смердючою рухливою масою — синьо-зеленими водоростями. У цьому шарі дрібних зелених часток гине все живе. Водорості забиваються в зябра риб, риба гине й отруює воду. Як наслідок, по водоканалу «Дніпро — Кіровоград» іде вода, що не відповідає державним стандартам. Чим спекотніше літо, тим більше цих синьо-зелених водоростей. Вони в спеку почувають себе прекрасно. Аналізи показують наявність у рибі стронцію, свинцю, ртуті. Один краєзнавець нагадав у своєму листі, що були залиті, серед іншого, сотні скотомогильників — а це загроза сибірської виразки.
116
Нічим не можна виправдати появи на Волзі в 1941 році неймовірного за площею Рибинського водоймища (4580 кв. км, більше «Придністровської республіки») з його 800-кілометровою береговою лінією і дивовижним обсягом води (25,4 куб. км — у 7,7 разів більше, ніж обсяг водоймища, що підпирає Дніпрогес). При таких нечуваних масштабах чекаєш, що в Рибинської ГЕС і потужність буде неперевершена. Ні, вона дорівнює 330 Мвт, це менше, ніж у будь-якої ГЕС Дніпровського каскаду. Сталінські теоретики пояснювали, що зате, завдяки греблі Рибинської ГЕС, у волзьких суден з’явилася можливість підніматися до Углича (а далі вони піднімаються завдяки наступній греблі). Якби за всім ним стояв найменший господарський розрахунок, Рибинське море ніколи не з’явилося б на мапі, з води не стирчали б дзвіниці церков. Було переселено 130 тисяч чоловік, затоплено понад 600 великих і малих сіл, безліч родових маєтків. На дні залишилася і могила дослідника і першовідкривача «Слова о полку Ігоревім» графа Мусіна-Пушкіна. При заповненні водоймища були знищені два міста, Весьегонськ і Молога, а також (частково) місто Пошехоньє. Вважається, що перше з названих міст «перенесене» і начебто продовжує існувати, Молога ж зникла безповоротно. А це було поважне волзьке місто, де до кінця XVI століття існував найважливіший ярмарок у Росії, з’їжджалися німці, поляки, литовці, греки, італійці, вірмени, татари, турки, перси, хорезмійці, і за Івана III з крамарів щороку надходило до скарбниці 180 пудів срібла. В сухі роки Молога з’являється над поверхнею вод немов Кітеж, і старики-уродженці приїздять на човнах оплакати своє місто. Про це був фільм, ще по всесоюзному ТБ, році в 1990-му або 1991-му.