Вулиця Червоних Троянд

Загін на той час уже мав зв'язок із Великою землею. Партизанські радисти передавали повідомлення про пересування військових ешелонів через шепетівський вузол, про характер вантажів, про полки та дивізії, що їх перекидав ворог до Східного фронту. Та радисти навіть гадки не мали про те, хто саме забезпечує загін потоком дивовижно точної й цінної інформації. Екіпажі радянських бомбардувальників, що перехоплювали далеко від Шепетівки ешелони з технікою й живою силою гітлерівців, також не знали імені людини, котра наводила їх на ціль.

А Музальов передавав усе нові й нові відомості про маршрути стратегічних німецьких составів, про час виходу їх з шепетівського вузла на схід. І горіли вагони, палали бензоцистерни, вибухали під ударами бомб боєприпаси, падали під укіс танки, автомашини, гармати… Де і яким чином добував Музальов важливі дані, скопійовані з німецьких графіків руху, про те спочатку невідомо було і самому Одусі. Але Музальов знав сувору істину війни: сьогодні він живе, а завтра… І щоб не обірвався потік інформації, він доповів у штаб загону про її джерело. Відомості про рух німецьких ешелонів передавав Музальову заступник начальника Шепетівської залізничної станції. Він жив у місті під чужим прізвищем, свого справжнього ймення не відкрив і партизанові. Так і загинув залізничник невідомим… Коли його схопили жандарми й обшукали, при ньому знайшли папірець з позначками чергових військових маршрутів. Залізничника стратили на центральній міській площі.

Одне з повідомлень, одержане від Музальова, приголомшило навіть самого Антона Одуху. Музальов доповідав: у повному складі, в кількості п'яти взводів, до партизанів перейде шепетівська школа так званих «козацьких юнкерів»; коли взводи заглибляться в ліс, — вогонь не відкривати, «юнкори» мають намір боротися проти гітлерівців і змивати кров'ю свою провину перед Батьківщиною. Пояснювати докладно, що та як, у Музальова, видно, не було часу. Одуха це зрозумів. Але як вдалося партизанові порозумітися з людьми, котрі, здавалося, вірно слугують окупантам?

Школу «козаків» розмістили в Шепетівці на території колишнього військового місточка. Іноді «юнкери» з'являлися на вулицях, тримаючись купи, никали по місту. Придивляючись до «юнкерів» пильніше, Музальов склав про них власну думку. Гітлерівці навербували їх у таборах для військовополонених, більшість із них чокала того дня, коли їх повезуть на фронт, щоб перейти до своїх. Та фашисти і тут виявились єзуїтами: на фронт «юнкерів» не відправляли, тримали в тилу, готуючи з них командний склад для «легіонів» всіляких покидьків, що примкнули до фашистського війська. «Козацькі юнкери» засумували. Дехто пробував заїкатися про партизанів, але на рішучий крок не наважувався, боячись провокаторів.

Познайомившись з одним командиром «юнкерського» взводу, Музальов дістав через нього комплект «козацького» обмундирування й перепустку в розташування школи. І ось начальник школи, полковник, побачив раптом у своєму кабінеті молодого незнайомого «есаула». Той увійшов, не постукавши, мовчки поклав на стіл дві «лимонки» і парабелум.