Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
Збігло кілька днів. Якось із партизанського табору виїхали три парокінні підводи. На передній сидів Сашко Гіпс. За ним, помахуючи батогами, їхали на підводах тринадцятилітній брат Леоніда Троцького Боря і Віталій Кмитюк. Хлопці ще здалеку помітили будинок лісництва, освітлений промінням сонця, що хилилося до обрію. Сашко махнув рукою — підводи завернули в придорожні зарості.
Наказавши друзям залишитися з кіньми й чекати, Сашко взяв свій автомат і зник у лісі. Наблизившись до лісництва, він завмер. Група німецьких солдатів, виринувши несподівано з-за дерев, теж прямувала до складу. Фашисти підганяли прикладами військовополонених, котрих брали із табору в Славуті й примушували працювати на лісорозробках. У Сашка шалено забилося серце. Адже в цю хвилину Михайло Петров, Льонька Гусак і Олександр Перепелицин роззброюють на складі охорону…
На щастя, німці проминули лісництво, не завернули до будинку. Покрикуючи на полонених, вони спустилися в долину. Сашко побіг чагарниками до складу. Прислухався. В будинку було тихо. Приготувавши автомат, він штовхнув ногою двері і… побачив у коридорі Льоньку Русака.
— Німців бачив? — прошепотів Сашко.
— Тебе теж бачив, як ти в кущі пірнув, — Льонька підштовхнув його до кімнати. — Чого пошепки говориш? Ось цих, чи що, боїшся?
На підлозі в кімнаті лежали два зв'язані поліцаї. Обидва були п'яні, як квачі. Один, заплітаючи язиком, просив:
— Братва, киньте жарти… Розв'яжіть. Ви ж поліція із Славути, я вас, мазуриків, упізнав одразу…
На столі стояли пляшки, в повітрі тхнуло сивухою й самосадом. Не звертаючи уваги на поліцаїв, Петров запитав Сашка, чи пригнав він підводи. Хлопець ствердно кивнув головою.
— Заїжджай у двір, — розпорядився Русак.
Але Сашко не встиг вийти з будинку. Перепелицин з коридора гукнув, що до лісництва наближається п'ятеро чоловіків у цивільному із гвинтівками, напевно, поліцайня. Може, йдуть до приятелів у гості, а може, просто зміняти оцих двох на посту.
«Гостей» впустили в приміщення. Вони ввалилися галасливою юрбою. І замовкли, побачивши чотири автомати, спрямовані на них. Підбираючи кинуті поліцаями гвинтівки, Петров запитав у Гіпса:
— Де ж твої підводи, Сашко?
Коли хлопці підкотили до будинку, вони аж роти пороззявляли од здивування. П'ятеро поліцаїв, крекчучи й умиваючись потом, тягали з приміщення у двір важкі, акуратно зашиті мішки. Потім поліцаї, піддаючи мішки один одному, перевантажили їх на підводи і пішли в караулку в супроводі Перепелицина. Вийшовши звідти через кілька хвилин, Перепелицин старанно закрутив двері знадвору дротом.
— Від'їжджайте! — наказав Петров партизанам. — А ти, Сашко, зачекай. Ми їх наздоженемо.
Провівши підводи поглядом, сапер закинув ремінь автомата за шию і розчинив двері складу. Гіпс переступив поріг услід за ним. У великій кімнаті, відгородженій стіною від караулки, ще залишилася купа туго набитих мішків.
— Розсипчастий амонал. Бачиш, скільки його тут? Навіщо ж німцям залишати? — Петров вийняв із кишені толову шашку і шматок бікфордового шнура. — Кресни, Сашко, запальничкою!
Шнур зашипів і закурівся димом.
Вони відбігли від садиби лісництва й попадали під товстим стовбуром липи. Від будинку долітали тупі удари, глухий крик. Видно, відчувши небезпеку, перелякані поліцаї гамселили чимось у двері, силкувалися вирватись із приміщення.
— Повискакують! Двері висадять і повискакують, — з жалем проговорив Сашко.
— Не встигнуть! Зараз… Ще дві секунди. Ну, хлопче, диви…
Петров не встиг закінчити. Зненацька покрівля будинку піднялася догори, відділилася від стін; вечірні сутінки пронизав блискавичний, сліпучий спалах, освітивши ліс, небо, білі хатини на далекій околиці Славути. Важкий гуркіт луною прокотився над землею. Вибухова хвиля відтяла верхівки дерев і помчала далі, видавивши на своєму шляху шибки затемнених вікон у місті. Будинок лісництва зник, наче розтанув. На тому місці, де він щойно стояв, клубочився жовто-багряний дим…
Підводи чекали Петрова і Сашка між молодими дубками. Русак схопив сапера за руку, очі його блищали:
— Оце так шарахнуло! Віриш, Михайло, як вдарило — коні з ніг попадали. Ми думали, вас обох теж накрило там.
Коні взяли з місця риссю.
— Тепер, друзі, ми з вами розбагатіли. Тільки б не застукали нас по дорозі, — сказав Перепелицин.