Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
Хлопці цьвохнули батогами.
Начальник кримінальної поліції міста Шепетівки — Приймак, похмурий вайлуватий гевал у широченному галіфе, був обережний і передбачливий, серед ночі на вулицях не з'являвся, від своєї квартири до приміщення поліції їздив на бричці з охороною.
І цього разу, лише підкотивши під самий ґанок будинку, де мешкав, він відпустив візницю і двох шуцманів. Не поспішаючи, витягнув ключ, відімкнув двері. В квартирі на нього чекали троє. Глянувши на одного з них, високого хлопця з рідкуватою м'якою чуприною, Приймак сполотнів, конвульсійно дряпнув нігтями кобуру пістолета.
— Стій спокійно!
Блідий, як мрець, Приймак відступив до стіни, не в змозі відвести погляду від високого хлопця. Він добре знав його, цього Степана Діденка, колишнього військовополоненого, який потім працював на лісозаводі, котрого повсюди розшукує гестапо. У Приймака підламувалися ноги.
— Де Нейман? — підступив Діденко.
Та Приймак лише беззвучно ворушив губами.
— Де Нейман, питаю? — повторив Діденко і підняв наган.
За вікном світило сонце, була пообідня година. А на одній з вулиць міста, де можна було щомиті стрінути жандармів, шуцманів, німецьких солдатів чи офіцерів, у квартирі Приймака, того самого, котрим у Шепетівці лякали дітей, партизанські розвідники вершили справедливий суд. До Приймака тільки тепер дійшло, що йому кінець. Він упав на коліна, розпачливо заверещав. У кімнаті гримнули постріли.
…Іван Музальов перебував у лісі недовго.
Супроводжуючи в загін Антона Одухи підпільників, які вже не могли залишатися в Шепетівці, він мав намір разом із партизанами розпочати нове життя — взяти гвинтівку і воювати з ворогом, як десятки радянських людей, що прийшли до стриганівського вчителя. Однак скоро Музальов розпрощався з цією думкою. Він повернувся назад у Шепетівку.
Степана Діденка — під таким прізвищем Музальова знали в місті — гітлерівці вперто шукали. І все ж він знову пішов туди, не вагаючись, не думаючи про смертельну небезпеку, що чатувала на кожному кроці.
На шепетівському залізничному вузлі перехрещувалися важливі залізничні магістралі, Одуха аж ніяк не міг залишити це місто без своїх «вух» та «очей». Йому була потрібна рішуча й витримана людина, яка зуміла б налагодити в Шепетівці партизанську розвідку. Командир загону запропонував Музальову взятися за нелегку справу. Адже він мав у місті надійні зв'язки і знайомства, явки і квартири, там залишалися люди, на котрих він міг покластися. Ще першого року окупації лікар Федір Михайлов підтримував зв'язок із шепетівськими підпільниками, їх очолював комуніст Остап Горбатюк — директор лісозаводу, а правою рукою в нього був Іван Музальов. Організацію викрило гестапо. Зрадив Нейман, німець, який напередодні війни працював у Славуті в карному розшуку. Виказавши підпільників, він пішов служити в поліцію, його призначили заступником Приймака. Нічого не дізнавшись від Остапа Горбатюка на допитах, Нейман застрелив його в своєму кабінеті…
Повернувшись до міста, Музальов вирішив знищити запроданця. Але Нейман ніби відчув, що наближається година розплати, і зник. Тоді Музальов з партизанами Письменним та Федорчуком прийшли до Приймака.
Керівник міської розвідувальної партизанської групи мешкав на квартирі в Ганни Микитівни Котик. Там і познайомився з її сином, піонером Валею Котиком, котрий став його зв'язківцем і учасником багатьох ризикованих операцій.
Ще за життя Остапа Горбатюка підпільники спалили в Шепетівці нафтобазу. Пізніше здійснили диверсію на ливарному заводі, вивели з ладу залізничне депо. Тепер Музальов готував нову операцію.
В місті німці розмістили військовий продовольчий склад, де зберігалися десятки тонн борошна, цукру, масла, круп, консервів. Щодня від складу від'їжджали колони вантажних машин. Склад обслуговувала спеціальна інтендантська частина, його пильно охороняли.
Пожежа спалахнула вдосвіта. Спершу пролунало кілька вибухів, затим полум'я охопило всі приміщення. Гітлерівці підняли гарнізон, поспіхом підвезли саперні підрозділи. Та дарма. Вже неможливо були загасити пожежу. Над містом кілька днів висіла чорна масна хмара…
У загін Одухи з Шепетівки прибувала зброя та боєприпаси. То були трофеї ще одної операції, здійсненої Іваном Музальовим та його спільниками. Вони довідалися, що в цейхгаузі поблизу залізничної станції гітлерівці влаштували справжній арсенал. Пробравшись за дротяну огорожу, партизани ліквідували вартових, звалили собі на плечі кілька кулеметів, прихопили ящики з патронами й зникли в темряві, обминувши при тому паровоз німецького ешелону, переповненого солдатами, що якраз зупинився неподалік вокзалу.