Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
Сашка Гіпса схопили жандарми…
Тяжку звістку про це приніс Леонід Троцький. Він примчав на Криловські хутори, ледве не загнавши коня.
Поблизу села Стригани здавна добували крупний чистий пісок. Ортскомендатура у Славуті віддала наказ поновити в кар'єрі роботу. Партизанські міни робили своє, і німці змушені були використовувати стриганівський пісок як будівельний матеріал, відвантажували на залізничній станції для ремонту шляхів, а також вивозили на спорудження військових об'єктів. Група підпільників, що діяла в Стриганах, вирішила знищити обладнання, завезене німцями в кар'єр.
Леонід Троцький і Сашко Гіпс знали про намір підпільників і прийшли своїм односельцям на поміч. До них приєднався також Віталій Кмитюк. Озброївшись гранатами, партизани та кілька підпільників прийшли вночі на кар'єр Вивели з ладу екскаватор, підпалили бочки з пальним, підірвали мотори та лебідки. Під час короткої перестрілки були вбито солдата-вартового, а військовий технік, який командував на кар'єрі, діставши кулю в ногу, прикинувся мертвим.
Після операції Гіпс, Кмитюк і Троцький забігли у Стригани провідати рідних. Домовилися зустрітися через годину біля будинку Сашка Гіпса, щоб разом повертатися в партизанський табір.
Наче передчуваючи небезпеку, Леонід Троцький удома не забарився. Перевзувся, запхнув у кишеню окраєць хліба, попрощався зі своїми і залишив дім. Це й врятувало хлопця. Напевно, поранений німець по телефону викликав жандармів. Вони примчали в село на машині. Поліцаї повели німців од хати до хати — туди, до жили родини підпільників і партизанів.
Вгледівши на вулиці гітлерівців, Леонід кинувся до Сашка Гіпса. Та було вже пізно. На подвір'ї Гіпсів затріщали постріли…
Сашко прийшов додому втомлений, приліг на ліжко і задрімав. Мати тихо вийшла надвір, узяла оберемок соломи, щоб розігріти синові вечерю. На ґанку її перестріли жандарми. «Шуро, тікай!» — встигла крикнути вона.
Прокинувшись од того крику, Сашко схопився і побачив на порозі німця. Смикнув з-під подушки наган. Жандарм поточився з переляку і впав. Та Сашків наган лише сухо клацнув курком: патрон дав осічку. До хати вскочив ще один жандарм, зриваючи з плеча гвинтівку… Торохнули постріли. Куля обпекла Сашкові живіт, друга влучила в голову. Обливаючись кров'ю, втрачаючи сили, хлопець висадив плечем вікно і вискочив на вулицю. Тут його звалили чергою з автомата.
Підбігли німці, перевернули хлопця догори лицем. Він лежав як мертвий, і його залишили під хатою. А Сашко Гіпс був живий. Опритомнівши за чверть години, він поповз, залишаючи на снігу кривавий слід, силкуючись доповзти до подвір'я Віталія Кмитюка, не знаючи, що Віталія тільки-но схопили…
Надвечір наступного дня партизанська розвідниця Нюся (так звали в загоні вчительку Ганну Охман) передала з міста через зв'язкових: заарештованих підпільників Віталія Кмитюка, а також тяжко пораненого Сашка Гіпса відправлено в Славуту. Посіченого кулями Сашка гітлерівці поклали в міську лікарню й наказали медикам зробити все можливе, аби він не помер. Партизан уже переніс кілька складних хірургічних операцій, його тримають в окремій палаті, де весь час чергують поліцаї.
Ледве затяглися на тілі Сашка рани, як почалися допити. Гестапівці заганяли хлопцеві голки під нігті, обіцяли життя й велику винагороду, якщо назове адреси зв'язкових, прізвища підпільників. Сашко втрачав свідомість, йому давали кілька уколів, приводили до тями, і все починалося спочатку…
Михайло Петров з Олексієм Івановим прийшли до командира з'єднання.
— У нас простий план, — сказав Петров. — Вночі ми йдемо до міста й забираємо Сашка Гіпса з лікарні. От і все.
— От і все… — задумливо повторив Одуха. — Складність уся в тому, що я не можу заборонити вам цього. Але прошу врахувати одне: в Славуті, в поліції, є наша людина, їй уже дано завдання влаштуватися на варту в лікарні біля пораненого. Якщо нашому товаришеві це вдасться… Підпільники організують у місті транспорт, усе підготують, щоб вирвати Сашка з міста. Ось що я хотів вам сказати. Ви повинні правильно зрозуміти мене. Хлопця я знаю давно, серце болить за нього… Та хіба легше мені ризикувати командирами підривників, ставити і ваше життя також на карту?.. Подумайте ще раз, а потім вирішуйте, заборонити вам не маю права. 6 речі, котрих не підведеш під накази.