Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
На протязі 20—25 літ три покоління виступають перед нами, кожне зі своїм поетичним доробком. Вже перше покоління, покоління Л. Українки, Чернявського та Кримського (1867—1872 рр.), так чи інакше увільняється од старо-сентиментального стилю, що був панував в українській поезії. Друге покоління — покоління «Молодої музи» в Галичині, Олеся та Філянського на Україні (1878—1885 рр.) — вносить артизм в оброблення вірша й підносить його культуру. Але справжнє піднесення української поезії з’являється з третьою і наймолодшою ґенерацією (1890—1900 рр.) Ця ґенерація, без всяких сумнівів, уважно й серйозно береться до студіювання багатої і різноманітної російської поезії 890-х та 900-х рр. од Бальмонта до сучасного Блока і акмеїстів, захоплює в своє поле зору і російський футуризм з Сєвєряніним та Маяковським, виробляє на російських поетах нову й химерну віршову техніку, поширює ідейні обхвати української поезії. Спочатку поезія її з’являється в світ вся позначена російськими настроями (ранній Семенко), але згодом вона спромагається на свої власні ходи, аж поки не появляє П. Тичину, що зумів поєднати і водно переплавити технічні тонкощі чужої школи і своєрідні особливості українського поетичного мислення.
1920
Володимир Кобилянський{108}
Безперечно, ми стоїмо тепер напередодні нового розцвіту української поезії. Довго прийшлося ждати його — мало не п’ятнадцять років минуло, як вийшла друком перша книжка Олеся, що трохи освіжила була навичне коло тем та прийомів нашої лірики — але тепер «времена и сроки», здається, «исполняются». І на східному обрії блідою смугою займається вже день.
Як і російський символізм 90-х рр., молода творчість українська розпочалася з пересаджування і акліматизації чужоземних квіток. Там — це були вишукані й химерні квіти французького декадентства та символізму, тут — «останні слова» сучасної лірики російської — од Блока до Маяковського включно. І як там на чолі поетичного руху стояли спочатку вірні учні чужоземних майстрів, як Брюсов, а потім на передній план виступив суто національний в своїй творчості Блок, — так і тут маємо спочатку слухняних учнів російських майстрів (Семенко) і пізніше — специфічно українського в своїй ліричній своєрідності Тичину.
Безперечно, українська поезія зростає, збагачується, набуває сили та яскравості.
І найкращою, може, познакою близького її буяння являється те, що якось раптом піднялися ті вимоги, які ставляться читачем кожному дебютантові; поети наші стали проходити поважну школу технічну, шукати й знаходити нові звукові ефекти, чеканити наше широке, степове, запахуще, але ще не досить оброблене слово.
Таким аматором викінченого слова, артистом і майбутнім його віртуозом серед нашої молодшої ґенерації поетів був і покійний Володимир Олександрович Кобилянський.
З походження і виховання він був чужий нашій наддніпрянській Україні. Народився в Румунії, в Яссах (1895 року 27 вересня); учився в Чернівцях, де ходив спочатку до німецької нормальної школи, а потім до класичної гімназії (утраквістичної, німецько-української). Там же, на Буковині, покинувши через брак коштів гімназію та провчившись якийсь час в семінарії, учителював в народній школі. Там же в газеті «Нова Буковина», в гурті інших молодих поетів, умістив і свої перші поетичні спроби.
По цей бік кордону він опинився влітку 1913 р., за рік перед війною. Що саме привело його до Росії — неясно. Головним чином, це були, здається, родинні обставини та ще, мабуть, перспектива судового переслідування за уміщене в «Новій Буковині» оповідання. Сам Вол. Ол. говорив часом, що в його від’їзді відіграли ролю і інші чинники, а саме оракул якогось ворожбита, що наказав йому, з огляду на грізну перспективу світової катастрофи, вибиратись на північний схід. Але трудно сказати, оскільки ці розмови не були жартом. Можливо, на цей оракул натякав В. О. і тоді, коли писав своє: