Любов дика та прекрасна
- Автор: Смолл Бертрис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4109-1
- Переводчик: Наталья Третьякова
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов дика та прекрасна». Краткое содержание книги:
Паланкін рівним ходом рухався крізь шелест, бриз та запах моря. Потім їх змінили галас, спека та людські запахи міста, і, нарешті, носильники ввійшли до прохолоднішої та спокійнішої місцини біля султанового палацу Єні-Сараю. Тут, побіля берегів Босфора, поруч із султановим палацом містився дещо менший палац великого візира. Паланкін зупинився в затишку двору, опустився на землю, і завіси розсунулися.
— Можете виходити, шляхетна леді, — дозволив Осман, і полонянки вибрались із паланкіна. — Вашу служницю відведуть до ваших покоїв. А ви підете зі мною до Гамміда, головного євнуха.
І Сьюзен повела за собою чорношкіра рабиня, а Кат попрямувала за Османом. Вони довго йшли по якомусь лабіринту коридорів, поки нарешті не ввійшли у великі різьблені двері до прямокутної кімнати. На купі подушок сидів низький чорний, мов смола, чоловік, убраний у червоні та чорні шовкові шати. На голові в нього був оздоблений сріблом тюрбан із великим рубіном посередині.
— Виказуй свою повагу до головного євнуха, — сердито засичав Осман, падаючи навколішки та низько вклоняючись.
— Комаха, — гнівно зашипіла вона у відповідь. — Я кузина короля. Я нікому не вклоняюсь, окрім Бога й мого правителя.
Від величезної гори плоті долинув розкотистий сміх.
— Гарно сказано, жінко! Мій господар Цикалазаде любить у жінках сильний дух, якщо тільки він здобрений мудрістю. — Дивно було чути такий високий голос від здорованя. — Османе, почекай ззовні.
І, щойно Осман пішов, головний євнух повернувся до Кат.
— Я Гаммід, порядкую господарством візира. Як тебе звуть, красуне?
Гордо ступивши вперед, Катріона промовила:
— Я леді Катріона Стюарт-Гепберн, графиня Босвелл. Я кузина його величності короля Шотландії Джеймса, який після смерті королеви Елізабет стане й королем Англії. І я тут проти власної волі, нас зі служницею викрала з дому сестра вашого господаря. Вона домагалася мого чоловіка, проте він їй відмовив. Вона вирішила помститися за себе, відрядивши мене сюди. Якщо ви надішлете звістку моєму чоловікові лорду Босвеллу, він заплатить вашому господареві ту ціну, яку той забажає. І ви також одержите щедру винагороду.
— Візир не має звички збирати відкупи, жінко. Тебе не для цього сюди відправили, і ти це чудово розумієш. Якби візирова сестра забажала витягти з тебе гроші, то зробила б це. Натомість вона забажала розлучити тебе з чоловіком, скориставшись водночас нагодою зробити приємне своєму братові.
Гаммід поглядав на бранку з-під своїх припухлих повік, спостерігаючи, яке враження справляють його слова. Це був його спосіб з’ясувати, чого вона варта. Він дуже розчарувався б, якби шотландка не проявила сили духу.
— Я заміжня жінка, — сказала Кат. — І не збираюся підкорятися вашому господареві. Я краще помру!
По кімнаті знов рознісся сміх євнуха.
— Дурниці, — сказав він. — Ти ж просто втілення життя. Не потрібно марних погроз. Я надто давно знаюся з вашою статтю, щоб розуміти, коли ви серйозно говорите про самогубство.
Він помітив у її очах сльози, хоча жодна не пролилася. Йому сподобалося, що вона виявляє таку мужність у цьому скрутному становищі.
— Не бійся, жінко. Тебе не тягтимуть із вереском силоміць до мого господаря. Ти декілька днів відпочинеш, отямишся після випробувань, що випали на твою долю, познайомишся з нашими звичаями. А зараз підійди ближче, щоб я міг краще тебе розгледіти.
Вона поволі наблизилась і стала просто перед ним.
— Роздягнися, жінко.
— Ні! — Її, здавалося, вразило й навіть обурило його прохання.
Гаммід зітхнув.
— Я не хочу бентежити тебе, жінко, але якщо ти мені не підкоришся, я просто покличу Османа, і він зробить це для мене.
Якусь мить Катріона стояла непорушно, палаючи люттю та міркуючи, як ускладнити євнухові справу. Але, зрозумівши безвихідь свого становища, вона знизала плечима й зняла вуаль з обличчя, а потім і з голови. Далі скинула атласну, оздоблену парчею накидку. Тремтячими пальцями порозстібала маленькі ґудзики-перлинки на ажурній сорочці, зняла її. Наостанок скинула пантофлі та стягла шовкові шаровари.
— Підніми руки за голову, жінко. — І, коли вона підкорилася, він пробурмотів, не відриваючи очей від її гарних округлих персів і темно-рожевих сосків: — Чудово. Розпусти волосся й повернися до мене. — Золотаве волосся впало майже до самої талії. Він усміхнувся. — Коли мій господар побачить тебе, жінко, він буде в захваті. Ти насолода для очей. Тепер одягайся, Осман відведе тебе у твої покої, де на тебе вже чекає твоя служниця. Ти голодна?