П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню

— Як я виглядаю? — Запитав кухарчук. Неса підняв лампу вище і присвиснув. Приятель був куди більш ставним, ніж Несан, і у формі гінця виглядав мало не аристократом. Неса і не підозрював, що Морлі такий красунчик. — Куди краще Роулі.

— Та ну? — Посміхнувся Морлі. І тут же посерйознішав. — Давай-но звалювати звідси.

— Чоботи, — нагадав неса. — Тобі потрібно взутися, інакше вигляд буде самий безглуздий. На, одягни шкарпетки, інакше мозолі натреш.

Морлі натягнув шкарпетки і почав перебирати чоботи, поки не знайшов відповідного розміру. Несан велів йому зібрати старі лахи і забрати з собою, щоб не залишати свідоцтв на той випадок, якщо раптом пропажа і виявиться (що було вельми сумнівним, оскільки одягу було багато і складений він був аж ніяк не акуратно).

Зачувши в коридорі кроки, Несан задув лампу. Вони з Морлі завмерли, стоячи в темряві. Від жаху вони навіть перестали дихати. Кроки наблизилися. Несану хотілося втекти, але якщо вони побіжать, то їм доведеться вискакувати в двері, а за дверима-то якраз і знаходилися люди.

Люди. Неса зміркував, що крокують двоє. Охорона. Варта, здійснююча звичайний обхід.

Несан затремтів, знову уявивши свою страту на очах прагнучого крові натовпу. По спині струмком тік піт.

Двері розчинилися.

Несан бачив всталого в дверях стражника, освітленого зі спини світлом, яке лилося з коридору. Бачив він і меч на його стегні.

Несан з Морлі сховалися в глибині кімнати між полицями. Довгий прямокутник світла від дверей зупинився буквально біля шкарпеток чобіт неса. Він затамував подих, побоюючись ворухнути хоч пальцем.

Можливо, стражник, який увійшов зі світлого коридора не помітить їх у темряві.

Стражник закрив двері і рушив далі коридором зі своїм напарником, по ходу відкриваючи двері слідуючих кімнат. Незабаром кроки стихли вдалині.

— Несан, — видихнув Морлі, — мені терміново треба полегшитися! Не могли б ми забратися звідси, а?

Несану знадобилося зусилля, щоб заговорити.

— Звичайно.

Він ступив до дверей. Як приємно опинитися в порожньому світлому коридорі. Друзі поспішили до найближчого виходу — чорного ходу неподалік від пивоварні. По дорозі вони викинули обноски Морлі в помийницю.

Вони чули старого пивовара, виспівуючого п'яні пісеньки. Морлі намірився було зупинитися і прихопити з собою якої-небудь випивки. Несан, облизнувшись, деякий час пограв з цією думкою. Взагалі-то непогано. Він би теж не відмовився випити прямо зараз.

— Ні, — нарешті прошепотів він. — Я не хочу опинитися на пласі через випивку. У нас повно грошей. Купимо пізніше. Я не бажаю затримуватися тут ні однієї зайвої секунди.

Морлі знехотя кивнув. Вони поспішили до чорного ходу. Несан йшов попереду. Вони злетіли вниз по сходинках — тих самих, де вперше зустріли Клодін Уінтроп і «поговорили» з нею. Якби вона тільки прислухалася до попередження і зробила так, як велів їй Несан!