Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
Штовхнувши водія парабелумом, Шваленберг наказав йому по-німецьки:
— Газуй прямо й сиди спокійно!
Водій вкрився холодним потом, скосив очі на пістолет і мовчки увімкнув швидкість. Машина наближалася до Славути. Вже видніли кулеметні вежі над табором для військовополонених. Біля огорожі з колючого дроту походжали есесівці-охоронники.
Зненацька водій кинув баранку і з криком вистрибнув }з кабіни. Шваленберг двома пострілами з пістолета звалив його на дорозі. Шантар ледве встиг перехопити кермо і дав повний газ. Машина, ревнувши мотором, помчала вперед.
Не втямкувавши, що ж відбувається, есесівці якусь мить розгублено дивилися на грузовик, що віддалявся, на дорогу, де, загрібаючи руками пилюгу, копав німець. Потім опам'яталися, ударили з автоматів по машині. Грузовик нісся вулицями міської околиці, здіймаючи за собою хмару куряви. Біля лісозаводу, на мосту через Горинь, партизанів намагався перехопити поліційний патруль. Ледве не збиті колесами, чорномундирники порснули з дороги врозтіч. Машина мчала далі, жителі міста проводжали її здивованими іі захопленими поглядами.
Надвечір четверо сміливців підкотили до лісового партизанського табору.
Загін в Антона Одухи був тоді ще невеликий. Разом з учителем до лісу прийшли його друзі з підпільної групи в Стриганах: старшина танкіст Олексій Іванов, вчорашні учні Одухи — Сашко Гіпс, Леонід Троцький, Віталій Кмитюк, а також Тоня Петричук, Василь Трегуб, вчителька Ганна Охман. Були тут і військові, котрим Одуха та Михайлов влаштували втечу з табору полонених у Славуті: армійський політпрацівник Гнат Кузовков, Олексій Манько, Олександр Софієв, Василь Шантар, Ібрагім Друян, Тенгіз Шавгулідзе та ще кілька бійців і командирів. Із Шепетівки Іван Музальов також привів у загін підпільників Микиту Гончарова та Івана Нищенка. З ними прийшов і Станіслав Шваленберг.
Солдат німецької армії Шваленберг давно чекав зручного моменту, щоб порвати з гітлерівцями, яких ненавидів не менш, ніж його радянські друзі. Іван Музальов теж був військовий, потрапив у полон, фашисти кинули його разом з іншими за колючий дріт у Шепетівці. Станіслав Шваленберг служив в охороні шепетівського табору. Він і допоміг Музальову та кільком його товаришам вирватися з неволі. Так виникла в Шепетівці підпільна група, яка здійснила чимало сміливих операцій на залізничному вузлі і в місті. Коли над групою Музальова нависла загроза провалу, він вирішив відправити декого з підпільників до Одухи в ліс. Залишатися в загоні сам не мав наміру — в Шепетівці в Музальова було кілька явок і надійних квартир, до міг переховуватися від гестапівців. Там, у місті, лишилося чимало товаришів, вони готували крупну диверсію на величезному німецькому військовому складі, де зберігалося понад шість тисяч тонн продовольства, і керівник групи мав повертатися до своїх людей.
Одуху непокоїла думка: як налагодити зв'язок зі своїми по той бік фронту. Командирові загону вже було відомо, що в лісах Брянщини та Білорусії народні месники розгортають боротьбу з окупантами. Чутки про це долинали і до Кам'янець-Подільської області — уривчасті відомості про лісовий партизанський край приносило радіо. Навіть фашистські газети час од часу писали дещо про «білоруських та брянських лісових бандитів», які, мабуть, добре-таки насолили гітлерівцям. Одуха задумав спорядити в район Брянська своїх розвідників. Він був переконаний, що там працюють партизанські радіостанції, штаби, які керують численними загонами народних месників, обмінюються з Великою землею радіодепешами, передають за лінію фронту розвідувальні дані, одержують звідти накази…
Та на Брянщииу лежала далека дорога. Ось тоді й виникла думка захопити у німців транспорт, щоб вирядити на ньому добровольців у небезпечну й нелегку подорож. Добути машину взявся Станіслав Шваленберг. У супроводі кількох партизанів він вийшов на шлях недалеко від Славути, де часто курсували німецькі грузовики…
Наступного вечора дев'ять партизанів на чолі з Максимом Сідненком, озброєні знятим із підбитого танка кулеметом, гвинтівками та гранатами, виїхали з лісу на трофейній машині. Перед ними пролягли сотні кілометрів, їх чекали на шляху десятки населених пунктів, заповнених гітлерівцями. Було складено маршрут: Берездів, Олевськ, Туров, Кончевичі, Бобруйськ, Гомель і — Брянськ.
Берездів проминули без перешкод. Але дістатися автостради на ділянці між Корцем та Новоградом-Волинським не пощастило. Серед степу біля села Селичів група Сідненка напоролася на загін карателів, поспіхом зібраний із солдатів ближчих гарнізонів та поліцаїв. Вогнем свого кулемета розвідники розігнали німців і запроданців-шуцманів. Та скоро довелося кинути машину — після дощу грузовик застряв у багнюці.