ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Якими ми є, визначають ширші системи, що керують нашим життям — заможність і бідність, географія і клімат, історична епоха, культурні, політичні й релігійні впливи, а також ситуації, в яких ми опиняємося щодня. Ці сили зі свого боку взаємодіють із нашими базовими особистісними і біологічними чинниками. Раніше я стверджував, що можливість відхилень притаманна багатогранному людському розуму. Імпульс до зла й імпульс до добра разом утворюють найфундаментальніший дуалізм нашої природи. Така концепція пропонує складніший і повніший образ причин людських учинків.
Раніше ми дослідили вплив групового конформізму і підпорядкування носієві влади, що може опанувати і знищити ініціативність особи. Настав час розглянути важливі результати досліджень, пов’язаних з деіндивідуалізацією, дегуманізацією й апатією свідка або «злом бездіяльності». Ця інформація доповнить засади розуміння того, як пересічну добру людину, можливо, навіть вас, любі читачі, можна спонукати до заподіяння зла іншим, і навіть до таких поганих вчинків, що це не вкладається в будь-які межі порядності чи моралі.
ДЕІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ: ЗНЕОСОБЛЕННЯ І ДЕСТРУКТИВНІСТЬ
Роман Вільяма Ґолдінґа «Володар мух» порушує питання, як проста зміна зовнішнього вигляду особи може викликати значні зміни в її поведінці. Добрі британські хлопці, церковні хористи, перетворюються на кровожерних маленьких чудовиськ, просто розфарбувавши свої обличчя. Коли на їхньому безлюдному острові починає бракувати харчів, група хлопців на чолі з Джеком Меррід’ю намагається вбити свиню, але вони не можуть завершити розпочате, тому що вбивство заборонено їхньою християнською мораллю. Тож Джек вирішує намалювати на обличчі маску. Коли він бачить своє нове відображення у воді, з ним відбувається моторошна зміна:
Вражено дивився він, уже не на себе, а на страшного незнайомця. Вихлюпнув воду, схопився на ноги, збуджено зареготав. Не у воді, а над його міцним тілом була маска, що привертала погляд і відштовхувала. Джек затанцював, його сміх переріс у кровожерне гарчання. Він пострибав до Вілла, і маска стала ніби чимось від нього незалежним, за нею Джек ховався, звільнившись від сорому та людської самосвідомості. Щойно інші хлопці з ватаги Джека також замаскувалися, розмалювавши свої обличчя, то з легкістю змогли виконати слова пісні «Бий свиню! Горла — ріж! Кров — пусти!»[317]. Коли цей раніше невідомий їм вчинок убивства живого створіння здійснено, вони починають смакувати приємність від убивання як тварин, так і людей, яких вони вважали ворогами, особливо інтелігентного хлопця на прізвисько «Роха». Сильний встановлює закон, і, коли на Ральфа, лідера добрих хлопців, оголошується полювання, настає справжнє пекло.
Чи є психологічно правильним припущення, що зміна зовнішнього вигляду особи може кардинально змінити її поведінку? Намагаючись відповісти на це запитання, я провів низку досліджень, які сприяли розвитку нової сфери зацікавлення психології — деіндивідуалізації й антисоціальної поведінки[318].
ПРИГОЛОМШЛИВА ПОВЕДІНКА ЗНЕОСОБЛЕНИХ ЖІНОК
Основна процедура першого експерименту використовувала правдоподібну «легенду» і створювала у досліджуваних студенток коледжу враження, ніби вони наносять болісні удари струмом іншим жінкам. Вони мали багато можливостей бити струмом кожну із двох жінок, яких бачили і чули через одностороннє дзеркало. Половину обраних студенток-добровольців у випадковий спосіб закріплювали за групою, де панували умови знеособлення (деіндивідуалізація), другу половину — за групою, де їхню індивідуальність було збережено (індивідуалізація). Кожна із десяти груп піддослідних в умовах деіндивідуалізації складалася із чотирьох студенток, їхній зовнішній вигляд було приховано під капюшоном і завеликим лабораторним халатом, імена замінено цифрами: від одиниці до четвірки. Експериментатор ставився до них як до знеособленої групи, а не як до окремих осіб. Процедури було введено нібито для маскування їхньої невербальної поведінки, щоб інші не могли бачити їхні реакції. Студенткам із контрольної групи дали жетони з іменами, що давало їм змогу почуватися унікальними, але всі інші умови залишалися ідентичними. Піддослідні з обох груп — деіндивідуалізованої й контрольної — діяли у групах по чотири особи. За умовами експерименту вони завдавали поспіль двом «жертвам» ударів струмом у 20 випробуваннях.
317
Вільям Ґолдінґ, Володар Мух, переклад С. Павличко, Київ, Молодь, 1988.—-Стор. 58, 63.
318
Р. G. Zimbardo, «The Human Choice: Individuation, Reason, and Order Versus Deindividuation, Impulse, and Chaos,» in 2969, Nebraska Symposium on Motivation, eds. W. J. Arnold, D. Levine, Lincoln: University of Nebraska Press, 1970.