Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Жорстокі тортури, з якими проводилися репресії, були офіційно санкціоновані вищими партійними органами. Про це яскраво свідчить телеграма Сталіна до ЦК компартій союзних республік, обкомам, наркомам внутрішніх справ і начальникам управлінь внутрішніх справ від 20 січня 1939 р.: “ЦК ВКП(б) пояснює, що застосування методів фізичного впливу у практиці НКВС, починаючим 1937 року, було дозволено ЦК ВКП(б)… Відомо, що всі буржуазні розвідки застосовують методи фізичного впливу проти представників соціалістичного пролетаріату і притому застосовують ці методи у найогиднішій формі. Виникає питання: чому соціалістичні органи державної безпеки мають бути гуманнішими щодо скажених агентів і заклятих ворогів робітничого класу і колгоспників?”
Отже, СРСР перетворився у найжорстокішу диктаторську державу, яка відверто воювала зі своїм власним народом і не соромлячись вдавалась до нелюдських катувань.
Конституція 1937 року
З кінця січня, з 26 по 10 лютого 1934 р. у Москві проходив XVII з’їзд ВКП(б), який радянськими партійними теоретиками був названий “з’їздом переможців”. Справді, це був з’їзд комуністичних лідерів, які воістину перемогли в боротьбі за встановлення централістської системи управління, абсолютизму комуно–більшовицьких фанатів, що були безмовними виконавцями волі партійного вождя. Новоприйнятий статут партії був спрямований на зміцнення більшовицького апарату і його непогрішності. Для цього була проведена реорганізація партії, за якої Центральна контрольна комісія (ЦКК запроваджена ще за Леніна як окремий і незалежний орган) була перетворена в Комісію партійного контролю й підпорядковувалася ЦК партії, отже — вождю Сталіну. Звідси — юридичне утвердження уже встановленого одноосібного державного, партійного і контрольного керівництва, що й було зафіксоване в рішеннях з’їзду. В 1936 р. була прийнята нова Конституція СРСР, яку радянсько–більшовицькі ідеологи лакейськи прозвали “сталінською”. У ній заявлялось, що в СРСР побудоване соціалістичне суспільство.
У розпал терору, який тепер охопив увесь Радянський Союз, 25 січня 1937 р. у Києві відкрився надзвичайний з’їзд Рад України, на якому було затверджено нову Конституцію України. Вона розроблялась і затверджувалась на основі Конституції СРСР.
30 січня 1937 р. Надзвичайний XIV з’їзд Рад УРСР затвердив третю за числом українську конституцію. По суті, вона повністю копіювала основні положення союзної конституції. Ця конституція проголошувала Україну “соціалістичною державою робітників і селян”, політичну основу її складали ради депутатів трудящих, а економічну — соціалістична система господарства й соціалістична власність на засоби та знаряддя праці. Як і в попередніх конституціях, тут стверджувалась теза про “добровільне об’єднання” в союзну державу СРСР і декларувалось, як і раніше, що Україна має “право виходу з Союзу РСР”. Як і раніше, проте, не передбачалося механізму такого виходу. А в дійсності будь–яка розмова про такий вихід України закінчувалася концтабором або розстрілом “ворогів народу” і “контрреволюціонерів”.
За новою конституцією на території України були обов’язковими всі закони СРСР. Це посилювало жорстку централізацію державного управління. Фактично Україна не мала жодних державницьких прав і — окрім назви радянська республіка — ніякого іншого суверенітету не мала. Вищим законодавчим органом вважалася Верховна Рада, вищим виконавчим і розпорядчим органом — Рада Народних Комісарів — Раднарком, який приймав свої рішення й постанови на основі рішень і постанов Раднаркому СРСР. До складу українського уряду — Раднаркому — входили також уповноважені Комітету заготівель СРСР, загальносоюзних наркоматів, котрі повністю контролювали діяльність українських органів влади.
У новій Конституції декларувалися і демократичні права трудящих. Зокрема, селяни дістали рівне з робітниками право обирати вищі й місцеві органи влади при таємному голосуванні. В цій Конституції так само декларувалися демократичні права на недоторканність особи, свободу слова, зборів, друку, демонстрацій та мітингів. І це в той час, коли проводились масові обшуки й арешти, суди без слідства і свідків, викорінення сімей трударів, організація штучного голодомору тощо.
Головною метою нової Конституції було формування не нової гуманістичної людини, а сталінської моделі соціалізму. Тут не були захищені ні особа, ні національність. На відміну від 20–х років, ідеї національної культури, освіти та інші розглядались як вияв націоналізму, який безжалісно нищили разом із представниками національної науки і культури. Більше того, ЦК КП(б)У, який наприкінці 30–х років очолював М. Хрущов, прийняв постанову, в якій навчання мовами національних меншин проголошувалося буржуазно–націоналістичним впливом, а тому існування подібних навчальних установ визнавалось недоцільним і навіть шкідливим.