Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
Коли Люпен був у вищому товаристві музичним талантом, то лікар, пан Гурдон, був там ученим… Про нього казали: «У нас тут є першокласний учений». Так само, як пані Судрі (яка добре на цій справі розумілася, бо вона пускала вранці до своєї пані Піччіні й Глюка і одягала мадмуазель Лагер для Опери) переконувала всіх навколишніх і навіть самого Люпена, що він міг би зробити собі щастя своїм голосом, точно так само вона шкодувала, що лікар не публікує своїх ідей.
Пан Гурдон чесно повторював думки Бюффона і Кюв'є про земну кулю, що навряд чи могло піднести його як ученого в очах суланжців; але він збирав колекцію мушлів та гербарій і вмів робити пташині опудала; нарешті, він поставив славну мету заповідати свій природничий кабінет місту Суланжу: відтоді Гурдон в усьому департаменті набув слави великого натураліста, наступника Бюффона.
Цей лікар, схожий на якогось женевського банкіра, бо мав той же педантизм, холодний вигляд і пуританську чистоту, не маючи його грошей і рахівничого розуму, дуже ласкаво показував свій прославлений кабінет, що складався з ведмедя і байбака, загиблих під час переходу через Суланж; всіх гризунів департаменту: польових, лісових і домашніх мишей, землерийок, щурів тощо; усіх цікавих птахів, вбитих у Бургундії, серед яких красувався альпійський орел, добутий на Юрі. Гурдон був також власником колекції лускокрилих, — слово, яке примушувало чекати якісь чудиська, і, при вигляді їх, вигукувати: «Та це ж метелики!», — прекрасного скупчення закам'янілих черепашок, з колекцій, заповіданих йому кількома померлими друзями, і, нарешті, мінералів Бургундії та Юри.
Ці багатства, розкладені в скляних шафах, шухляди яких ховали колекцію комах, забирали весь другий поверх будинку Гурдона й справляли певний ефект примхливістю ярликів, чарівністю барв і зібранням стількох речей, що не приваблюють нічиєї уваги в природі і збуджують захоплення під склом. Для огляду кабінету пана Гурдона призначалися особливі дні.
— У мене, — казав він цікавим, — п'ятсот орнітологічних експонатів, двісті ссавців, п'ять тисяч комах, три тисячі черепашок і сімсот мінералогічних взірців.
— Скільки в вас було терпіння! — казали йому дами.
— Треба ж робити щось для свого краю, — відповідав він.
І він добував величезну користь із цих останків такою фразою: «Я все це відписав місту». І відвідувачі захоплювалися його філантропією! Йшла мова про те, щоб відвести весь третій поверх мерії після смерті лікаря під Музей Гурдона.
— Я розраховую на вдячність моїх співгромадян, щоб ім'я моє було зв'язане з цим музеєм, — відповідав він на таку пропозицію, — бо не смію сподіватися на встановлення в ньому мого мармурового бюсту…
— Як же це так! Та це ж найменше, що може бути для вас зроблено, — заперечували йому. — Хіба ви не слава Суланжа?!
І людина ця, нарешті, стала себе вважати однією з бургундських знаменитостей; найповніший прибуток дають не державні папери, а самолюбність. Цей учений, користуючись граматичним методом Люпена, був щасливим, щасливим, щасливим!
Секретар мирового суду Гурдон, маленький, кволий чоловічок, в якого всі риси обличчя збиралися навколо носа, так що ніс здавався вихідним пунктом для лоба, щік і губ, які прикріплялися до нього, цілком так само, як влоговини гори тягнуться від її вершка, вважався одним з видатних поетів Бургундії, свого роду Піроном[95]. Завдяки цій подвійній славі обох братів, про них казали в департаментському центрі:
— У нас у Суланжі є два брати Гурдони, обидва дуже визначні люди, які посіли б видатне місце і в Парижі.
Секретар суду був першокласним гравцем у більбоке, і ця манія породила в нього іншу манію — оспівати цю гру, що робила фурор у XVIII столітті. Манії в медіократів часто йдуть парами. Гурдон-молодший породив свою поему за царювання Наполеона. Чи не каже вам це, до якої здорової та розсудливої школи він належав? Люс де-Лансіваль, Парні, Сен-Ламбер, Руше, Віже, Андрійо, Бершу були його героями[96]. Деліль був для нього богом, аж поки вище суланжське товариство не зняло питання, чи не перевершує Гурдон Деліля, після чого секретар з перебільшеною ввічливістю завжди звав його паном абатом Делілем.
95
Пірон, Алексіс (1689–1773) — французький поет родом з Бургундії; деякі його поетичні твори написані на бургундському діалекті.
96
Люс де-Лансвіль, Парні, Сен-Ламбер, Руше, Віже, Андрійо, Бершу були його героями. — Згадані тут поети XVIII століття і першої половини XIX століття культивували різні жанри поезії, але всі що-небудь «оспівували»: людину, природу, пори року (Сен-Ламбер), місяці року (Руше), астрономію (Бершу), землеробство, сади, різні технічні прийоми ремесел (Деліль).