Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
Це завжди декольтоване здоровило виставляло напоказ свою спину й груди, набілені та налаковані — і те, й те — тим же способом, як і обличчя; на щастя, під приводом надання грайливості розкішним мереживам, вона трохи закривала ними цю хімічну продукцію. Вона завжди носила ліф на китовому вусі, з дуже низько спущеним мисом, скрізь прикрашений бантиками, навіть на самому мисі!.. Її спідниця видавала кричущі звуки, стільки на ній було шовку та оборок.
У цей вечір її опорядження, що виправдувало слово «шати», яке скоро перестане бути зрозумілим, було зроблене з дорогого дамa, бо в пані Судрі була сотня суконь, одна багатша за іншу, які всі походили з неосяжного й розкішного гардеробу мадмуазель Лагер і всі були нею перешиті за останньою модою 1808 року. Завите й напудрене волосся білявого парика, здавалося, піднімало її пишний чепчик з бантами такого ж червоновишневого атласу, як і стрічки її сукні.
Якщо ви схочете уявити під цим ультракокетливим чепчиком страхітливо негарне мавпяче обличчя, на якому оголена, мов у Смерті, кирпа відокремлювалася м'ясистим та волосатим широким простором від рота з штучною щелепою, звідки виходили звуки, подібні до звуків мисливського рога, — вам буде важко зрозуміти, чому вище товариство міста й увесь Суланж, в одне слово, вважали красунею цю провінційну королеву; хіба що ви згадаєте невеличкий трактат, який нещодавно написала ex professo одна з найрозумніших жінок нашого часу про мистецтво досягти краси в Парижі, маючи під рукою усі тамтешні аксесуари.
І справді, пані Судрі, по-перше, жила серед розкішних подарунків, які назбирала її пані і які колишній бенедиктинець звав fructus belli[93]. Далі, вона використовувала свою негарність, перебільшуючи її і набираючи того вигляду й манер, які знає тільки Париж і таємниця яких лишається навіть у найвульгарнішої, завжди більш або менш мавпоподібної парижанки. Вона дуже затягувалася, підкладала величезний тюрнюр, носила у вухах діамантові серги, а пальці її були унизані каблучками. Нарешті, понад її корсетом, між двома громаддями, натертими перлинними білилами, виблискував хрущ, зроблений з двох топазів з алмазною голівкою, — подарунок дорогої пані, про який точилися розмови в усьому департаменті. Вона, як і її небіжчиця пані, завжди носила сукні, що залишали оголеними руки, і обмахувалася віялом із слонової кості, з малюнками Буше й двома трояндочками замість застібок.
Виходячи з дому, пані Судрі завжди тримала над головою справжню парасольку XVIII століття, тобто паличку, на верху якої розгортався зелений кружок з зеленою ж оборкою. Коли вона гуляла по своїй терасі, перехожий, подивившися на неї здаля, міг би прийняти її за фігуру з картини Ватто.
У цьому салоні, оббитому червоним дамa, з завісками з дамa на білій шовковій підкладці, камін в якому був уставлений китайськими речами добрих часів Людовіка XV, з повним камінним прибором у ліліях, підтримуваних в повітрі амурами, — у цьому салоні, наповненому меблями золоченого дерева на ланячих ніжках, ставало зрозумілим, що мешканці Суланжа могли казати про хазяйку дому: «красуня пані Судрі!». Ось чому її дім став національною гордістю цієї столиці кантону.
Коли вище товариство цього маленького міста вірило в свою королеву, то й сама королева також вірила в себе. Завдяки явищу, що буває нерідко і що його часто-густо марнолюбство матері й марнолюбство автора виявляють перед нашими очима до літературних творів, як і до дочок на виданні,— дівчина Коше за ці сім років так добре розчинилася в пані мерші, що не тільки сама забула про своє колишнє становище, а й цілком щиро вважала себе дамою з товариства. Вона так виразно пам'ятала посмикування головою, відтінки фальцету, жести й звичаї своєї пані, що, перейнявши багату обстановку, зараз же перейняла й нахабність. Вона знала свій XVIII вік, анекдоти з життя вельмож і всі їх споріднення, як свої п'ять пальців. Ця лакейська ерудиція давала їй тему для розмов, що тхнули передпокоями палацу. Тут її розум субретки сходив за розум найвищої проби. З морального погляду пані мерша була, якщо хочете, фальшивим алмазом; але хіба алмаз, в очах дикуна, не вартий брильянта?
93
Трофеї війни (лат.).