Ежені Гранде. Селяни

Це завжди декольтоване здоровило виставляло напоказ свою спину й груди, набілені та налаковані — і те, й те — тим же способом, як і обличчя; на щастя, під приводом надання грайливості розкішним мереживам, вона трохи закривала ними цю хімічну продукцію. Вона завжди носила ліф на китовому вусі, з дуже низько спущеним мисом, скрізь прикрашений бантиками, навіть на самому мисі!.. Її спідниця видавала кричущі звуки, стільки на ній було шовку та оборок.

У цей вечір її опорядження, що виправдувало слово «шати», яке скоро перестане бути зрозумілим, було зроблене з дорогого дамa, бо в пані Судрі була сотня суконь, одна багатша за іншу, які всі походили з неосяжного й розкішного гардеробу мадмуазель Лагер і всі були нею перешиті за останньою модою 1808 року. Завите й напудрене волосся білявого парика, здавалося, піднімало її пишний чепчик з бантами такого ж червоновишневого атласу, як і стрічки її сукні.

Якщо ви схочете уявити під цим ультракокетливим чепчиком страхітливо негарне мавпяче обличчя, на якому оголена, мов у Смерті, кирпа відокремлювалася м'ясистим та волосатим широким простором від рота з штучною щелепою, звідки виходили звуки, подібні до звуків мисливського рога, — вам буде важко зрозуміти, чому вище товариство міста й увесь Суланж, в одне слово, вважали красунею цю провінційну королеву; хіба що ви згадаєте невеличкий трактат, який нещодавно написала ex professo одна з найрозумніших жінок нашого часу про мистецтво досягти краси в Парижі, маючи під рукою усі тамтешні аксесуари.

І справді, пані Судрі, по-перше, жила серед розкішних подарунків, які назбирала її пані і які колишній бенедиктинець звав fructus belli[93]. Далі, вона використовувала свою негарність, перебільшуючи її і набираючи того вигляду й манер, які знає тільки Париж і таємниця яких лишається навіть у найвульгарнішої, завжди більш або менш мавпоподібної парижанки. Вона дуже затягувалася, підкладала величезний тюрнюр, носила у вухах діамантові серги, а пальці її були унизані каблучками. Нарешті, понад її корсетом, між двома громаддями, натертими перлинними білилами, виблискував хрущ, зроблений з двох топазів з алмазною голівкою, — подарунок дорогої пані, про який точилися розмови в усьому департаменті. Вона, як і її небіжчиця пані, завжди носила сукні, що залишали оголеними руки, і обмахувалася віялом із слонової кості, з малюнками Буше й двома трояндочками замість застібок.