Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
Якби Рігу, Судрі й Гобертен жили у Віль-о-Фе, вони неодмінно посварилися б, їх претензії неминуче стикнулися б; але, з бажання долі, бланжійський Лукулл відчував потребу в самотності, щоб на повну втіху віддаватися лихварству та любострастю; пані Судрі виявилась досить розсудливою для того, щоб зрозуміти, що вона не може панувати ніде, крім Суланжа, а Віль-о-Фе став осередком діяльності Гобертена. Люди, які розважаються вивченням природи соціальних явищ, погодяться, що недоля переслідувала генерала де-Монкорне, даючи йому стількох розрізнених ворогів, які відбували еволюції своєї влади й свого марнолюбства на такій відстані, що не давала цим світилам стикатись і удесятеряла їх можливість робити шкоду.
При всьому тому, якщо всі ці гідні буржуа, горді своїм достатком, вважали своє товариство щодо приємності далеко вищим за товариство Віль-о-Фе і з комічною поважністю повторювали вислів долини: «Суланж — це місто втіх і гарного товариства», було б необачно припустити, що авонська столиця примирилася з цією вищістю. Салон Гобертена посміювався in petto з салону Судрі. З манери, з якою Гобертен говорив: «Ми місто комерційне, місто ділове, ми маємо дурість нудьгувати, наживаючи грошенята!», не важко було відчути легенький антагонізм; між Землею та Місяцем. Місяць вважав, що він корисний Землі, а Земля командувала Місяцем. Разом з тим Місяць і Земля жили в якнайповнішій згоді. На масляній усе вище суланжське товариство виїжджало завжди гуртом на чотири бали, які давали Гобертен, Жандрен, збирач податків Леклерк і королівський прокурор, молодий Судрі. Щонеділі прокурор з дружиною і пан та пані Гобертен з дочкою Елізою приїжджали обідати до суланжських Судрі. Коли бував запрошений пан супрефект і приїжджав попоїсти «чого бог послав» коншський поштмейстер Гербе, Суланж дивувався чотирьом департаментським екіпажам біля під'їзду будинку Судрі.
II. Змовники у королеви
Під'їжджаючи до Суланжа о-пів на шосту, Рігу знав, що знайде всіх завсідників салону Судрі на своєму посту. У мера, як у всьому місті, обідали о третій годині за звичаєм минулого століття. Від п'ятої до дев'ятої суланжська знать збиралася обмінятися новинами, сказати свої політичні спічі, прокоментувати події з приватного життя усієї долини й поговорити про Еги, які були темою для розмови принаймні протягом години щодня. Обов'язком кожного було поділитися своїми відомостями про події в замку, і, до того, відомо було, що це зробить приємність хазяям дому.
Після цього обов'язкового огляду подій сідали за бостон — єдину гру, яку королева знала. Коли товстун дядько Гербе передражнив пані Ізору, дружину Гобертена, висміюючи її манірні пози, відтворюючи її тоненький голосок, губки бантиком і дівочі звички; коли кюре Топен розповів анекдот із свого репертуару; коли Люпен повідомив про яку-небудь пригоду з віль-о-фейського життя, а пані Судрі була засипана нудотними компліментами, — тоді говорилося: «Ми напрочуд приємно пограли в бостон».
Занадто егоїстичний, щоб давати собі труд проїхати дванадцять кілометрів для того, щоб послухати дурниці завсідників цього дому й побачити мавпу, наряджену старою жінкою, Рігу, за своїм розумом і освітою набагато вищий від всієї цієї дрібної буржуазії, з'являвся тут лише в тих випадках, коли справи приводили його до нотаріуса. Він звільнив себе від усяких зносин з сусідами, посилаючись на свої справи, свої звички й здоров'я, які не дозволяли йому, за його словами, повертатися вночі шляхом вздовж якого туманилася Туна.
Проте цей високий і сухий лихвар дуже імпонував товариству пані Судрі, що почувало в ньому тигра з сталевими пазурами, лукавство дикуна, мудрість, народжену в монастирі й достиглу під промінням золота, з якими Гобертен ніколи не наважувався вступати в сутичку.
Як тільки плетений візок проїхав «Кав'ярню миру», Урбен, слуга Судрі, який розмовляв з шинкарем, сидячи на лаві під вікнами їдальні, закрив долонею очі, щоб краще побачити, який це екіпаж.
— Це дядько Рігу!.. Слід відчинити йому браму. Потримайте його коняку, Сокар, — по-панібратському сказав він шинкареві.