Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
Людина, меблі, жінка — усе могло бути «мазаниною», далі, в вищому ступені недосконалості, «мазанням», і, нарешті, у найвищому ступені — «мазюканням». «Мазюкання» — це те саме, що в митців «порожнє місце», верх зневаги. Просто «мазанину» ще можна було виправити, «мазання» вже було безнадійне; але «мазюканню», о! йому краще було зовсім не виходити з небуття! У похвалі він вдавався повторно до слова «чарівно!». «Чарівно!» визначало перший ступінь його задоволення. «Чарівно! Чарівно!» — ви могли ще бути спокійні. Але «Чарівно! Чарівно! Чарівно!» — тут треба було забирати драбину, бо верх досконалості досягнуто.
Нотар, — бо він сам себе звав нотарем, чорнильною душею і паперозберігачем, глузуванням піднімаючи себе над своє становище, — нотар лишався в межах словесної галантності у своїх відносинах з пані мершею, яка почувала певну прихильність до Люпена, хоч він був білявий та носив окуляри. Коше завжди любила тільки вусатих, брюнетів, з кущами на фалангах пальців, одне слово, — Алкідів. Але вона робила виняток для Люпена з причини його елегантності і, крім того, вона вважала, що її тріумф у Суланжі був би неповним без обожнювача; проте, на велике горе Судрі, обожнювачі королеви не наважувалися надавати своєму поклонінню форми перелюбу.
Голос у нотаря був альт; він іноді демонстрував його взірець у кутках або на терасі; такий спосіб нагадувати про свій аматорський талант, — підводний камінь, об який розбиваються усі люди з аматорським талантом і, на жаль, навіть з генієм!
Люпен одружився із спадкоємницею в дерев'яних черевиках та синіх панчохах, єдиною дочкою торговця сіллю, який розбагатів під час революції, коли продавці контрабандної солі наживали величезні бариші завдяки загальній протидії податкові на сіль. Люпен розсудливо лишав свою дружину у власному домі, до якого Крихітку прив'язувала платонічна пристрасть до дуже вродливого першого клерка без ніяких статків, крім платні, на прізвище Бонак, що в другорозрядному товаристві відігравав ту ж роль, яку патрон його — у вищому.
Пані Люпен, жінка без усякої освіти, з'являлася лише в найурочистіші дні, в образі величезної бургундської бочки, яка була наряджена в оксамит і закінчувалася маленькою голівкою, втиснутою в плечі непевного відтінку. Ніяким способом не можна було утримати її пояс на його природному місці. Крихітка наївно заявляла, що розсудливість забороняє їй носити корсети. Одне слово, ніяка уява поета або, правильніше, винахідника не знайшла б на спині Крихітки й сліду спокусливого вигину, утворюваного хребцями в усіх жінок, які справді є жінками.
Крихітка, кругла, як черепаха, належала до розряду безхребетних самиць. Цей страшний розвиток клітковини, безперечно, цілком забезпечував спокій Люпена щодо маленької пристрасті величезної Крихітки, яку він нахабно звав Крихіткою, ні в кому не збуджуючи сміху.
— Власне, що таке ваша дружина? — якось запитав його Саркюс-багатий, не перетравивши «мазюкання», сказаного Люпеном на адресу випадково куплених Саркюсом меблів.
— Моя дружина не схожа на вашу, вона ще не визначилась, — відповів він.
Під своєю товстою оболонкою Люпен приховував тонкий розум; він мав розсудливість мовчати про своє багатство, в усякому разі таке ж значне, як у Рігу.
Синок пана Люпена, Аморі — приводив у розпач свого батька. Цей єдиний син, один з донжуанів долини, не бажав наслідувати кар'єру батька; він зловживав своїм становищем єдиного сина, роблячи страшні спустошення у татовій касі, ніколи, проте, не виснажуючи поблажливості свого батька, який при кожній вихватці сина казав: «Я теж був таким самим!». Аморі ніколи не з'являвся у пані Судрі, яка його допікала (sic!), бо вона, згадавши звички покоївки, надумалася була зайнятися вихованням цього молодого хлопця, всі розваги якого зосереджувалися на більярді «Кав'ярні миру». Там часто бувала найгірша компанія Суланжа і навіть Бонебо. Він марнував свої деньочки (слівце пані Судрі) і відповідав на всі умовляння батька тим самим приспівом: «Пошліть мене в Париж, мені тут нудно!..».
Люпен закінчував любовну кар'єру (на жаль!), як усі вродливці,— зв'язком мало не подружнім. Його загальновідомою пристрастю була дружина другого судового виконавця мирового суду пані Єфемі Плісу, від якої він не мав жодних таємниць. Прекрасна пані Плісу, дочка крамаря Ватбле, царювала у другорядному суланжському товаристві так само, як пані Судрі в вищому. Плісу, нещасливий суперник Брюне, належав, отже, до другорозрядного суланжського товариства, бо поведінка його дружини, яку, за чутками, він схвалював, — коштувала йому зневаги вищого.