Казки народів світу

— Ти повинен почекати до завтра,— сказав кіт,— і тоді, тільки-но зазоріє, зійдеш до моря, не оглядаючись ні лівобіч, ні правобіч, і пильнуватимеш, щоб жодна жива істота тебе не торкнулася, коли не хочеш залишитися тут назавжди. А ставши на березі, кинеш синій клубок у воду і, коли срібний човник підпливе близько, швиденько стрибнеш у нього. І вже аж по тому можеш оглянутися назад і вибрати, яка з двох королівен була б тобі любішою дружиною.

Усю ту ніч королевич очей не склепив, і як тільки почало світати, нишком вибрався з палацу й гайнув до берега. Там дістав синього клубка, кинув у море, зачекав, поки він зникне вдалині, а тоді давай тягти нитку. І невдовзі показався срібний човник, усе ближче й ближче, сяючи, мов зоря, серед хвиль.

На цей час у палаці похопилися, що королевич десь подівся, і всі кинулись його шукати, і зчинилася велика метушня. Коли виявили, що його немає ніде в палаці, король, і королева, і королівна Ейлін, і всі придворці та покоївки вибігли надвір і найкоротшою стежкою подалися на берег моря.

Королівна своїм ніжним мелодійним голосом стала кликати його на ім’я, і він уже ладен був оглянутись, але вчасно згадав котові слова і хутко скочив у човника, що зразу ж рвонувся вперед по воді, як морська птаха знімається в небо. І раптом пролунав потворний скрик. Королевич обернувся і, на свій жах, замість королівни з батьком та матір’ю побачив трьох здоровезних витких зелених змій — у них були червоні люті очі й гострі висолоплені язики, вони сичали й звивалися на березі.

А королевич плив і плив, усе далі й далі, мавши надію, що срібний човник безпечно доправить його до рідного острова.

Коли це рано-вранці одного дня, вже потроху й розпачем пройнятий, він примітив якийсь острів у морі, вогненно-іскристий під ясним сонцем. Човник підплив ближче, і королевич побачив, що той острів оторочують деревця, а на них рясно леліють ясно-червоні ягоди. Пахли вони так звабливо, що у зголоднілого юнака аж слинка потекла. Але, пам’ятаючи свою недавню пригоду, він остерігався навіть доторкнутися до них. Потім, однак, розважив, що ніякої шкоди не станеться, коли покуштувати бодай одненьку ягідку. Він уже чекав, щоб човник швидше підійшов під те нависле гілля, коли раптом знявся вітер, стріпонув деревами, і з них посипались ягоди, мов осіннє листя, і деякі попадали в човник. Королевич ковтнув одну ягоду й ту ж мить забув, про що думав перед тим,— тільки одне лишилось у нього на думці — який він голодний та як чудово смакують ягоди.

Коли човник підплив під самий берег, королевич зійшов на землю й почав походжати між дерев та розглядатися. Аж це гульк! — просто на нього котиться величезний залізний м’яч. Ледве він устиг відскочити осторонь, як надбіг цілий гурт велетнів. Один з них помітив його, схопив і підніс угору. Бідний королевич мало духу не випустив, так його стисли велетневі пальці. Побачивши це, велетень поставив його назад на землю, нахилився і спитав: