Казки народів світу
- Автор: Сидоренко Ирина
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
— Та ні, це гроші.
А жінка на те:
— Мовчи і нікому не кажи, бо вони нам дуже потрібні.
Трохи згодом Шан узяв осла і знову пішов у ліс. А назустріч йому чоловік, питає, чи не знаходив мішка із срібними монетами. А Шан:
— Та знайшов, але Маріжуана сказала, що вони нам дуже потрібні.
Чоловік пішов до Шанової жінки і став вимагати, щоб вона віддала йому мішок із сріблом. Маріжуана відповіла, що знати нічого ке знає. Тоді чоловік звернувся до суду.
От у день суду Маріжуана встала раненько, насмажила шкварок і розсипала їх на городі. Потім покликала Шана:
— Шане, вставай і йди по траву для осла!
Шан устав і пішов. Побачив на городі шкварки і став збирати їх. А жінці сказав:
— Маріжуано, цієї ночі впали з неба гарячі шкварки.
— Дурненький! Як можуть падати з неба гарячі шкварки?
— Так, так, ось у мене в зубах застряло м’ясо.
— Послухай, піди краще по траву для осла!
Поки Шан ходив, Маріжуана поклала газету перед ослом, і осел почав ревти. Побачив це Шан та й каже:
— Маріжуано, осел читає газету і каже а, е, і, о, у!
От на суді і суддя питає, чи не знаходив Шан мішка з грошима.
А Шан:
— Та знайшов, але Маріжуана сказала, що вони нам дуже потрібні.
Тоді суддя звелів Маріжуані, щоб та віддала гроші. А вона:
— Ви не зважайте на його слова, бо він також запевняє, що цієї ночі з неба впали гарячі шкварки.
— Авжеж,— підтвердив Шан.— Вони й досі стирчать у мене в зубах.
Маріжуана знову:
— А ще ти казав, що вранці осел читав газету.
— Так, так, він навіть казав а, е, і, о, у!
Ось таким чином Маріжуана виграла справу, бо ніхто не повірив Шанові.
ЦАРІВНА ЙДЕ НА ВІЙНУ
Грецька народна казка
Жив собі цар, і мав він троє дочок. Несподівано прилетіла вістка, що сусідній цар іде на нього війною. Задумався цар. Що робити? А старша дочка й питає:
— Чого ти, батьку, сумуєш?
— Нащо тобі знати — це не жіноча справа.
— Прошу, рідненький, повідай мені про свій клопіт.
— Що тобі сказати? Прилетіла вістка: треба йти на війну. Але я вже старий, немічний...
— Ой, скільки лиха принесе війна! Тепер уже не скоро віддасте мене заміж! — зітхнула дівчина.
Прийшла середульша дочка, питає:
— Чого ти, батьку, сумуєш?
— Нащо тобі знати — це не жіноча справа.
— Прошу, рідненький, повідай мені про свій клопіт.
— Мабуть, не треба. Ти все одно скажеш те саме, що й старша.
— Ні, батьку, не скажу.
— Ну слухай! Прилетіла вістка: треба йти на війну. Але я вже старий, немічний...
— Ой, скільки лиха принесе війна! Тепер уже не скоро віддасте мене заміж! — сумно мовила дівчина.
Нарешті прийшла менша дочка, питає:
— Чого ти, батьку, сумуєш?
— Нащо тобі знати — це не жіноча справа.
— Ні, повідай, я ж твоя рідна донька!
— Мабуть, не треба. Ти все одно скажеш те ж саме, що й твої сестри.
— Ні, не скажу! — твердо відповіла дівчина.
— Ну, слухай! Прилетіла вістка: треба йти на війну. А я вже старий, немічний...
— Не журіться, батечку! Пошийте мені чоловічу одежу, дайте коня, і я поведу ваше військо.
— Де таке бачено? Хіба можна дівчині воювати?
— Не бійтесь за мене. Я смілива. Я воюватиму,— не відступалася дівчина.
— Гаразд, хай буде по-твоєму.
Цар наказав пошити для меншої дочки чоловічу одежу, сам вибрав найкращого коня, і царівна очолила батькове військо.
Невдовзі країну облетіла нова, радісна вістка: ворог розбитий ущент.
А допомагав царівні в цій війні інший сусід, царевич.
Він повертався додому. Шлях йому стелився через володіння царя, якому допомагав. От царевич і надумав заночувати в замку, де жила наша царівна. Коли він її побачив, одразу впізнав того юнака, який боронив свою землю від ворога.
Повернувся царевич додому та й каже матері:
— Разом зі мною воювала хоробра дівчина.
— Як це дівчина може воювати? — здивувалася мати.— Де таке бачено, де таке чувано?
Царевич розповів усе, як було. Тоді мати каже:
— Поїдь до них у гості і вмов царівну піти погуляти на луг. А потім подивись на ті місця, де ви гуляли. Якщо трава на її місці буде зеленіша, значить, дівчина не була на війні.
Царевич так і зробив. Царівна охоче погодилася піти на луг. Натомившись, сіли вони відпочити, а царевич тим часом задрімав. Царівна перейшла на інше місце, відпочила, потім посиділа хвильку біля царевича і почала його будити: