Спадкоємець [Преемник - uk]

Їхали весело. Флобастер, незвично говіркий і жвавий, правив переднім візком; я сиділа за його спиною, укрита запиналом від осіннього вітру. Назовні стирчала тільки моя голова, яка гордовито й самовдоволено споглядала все навколо; пиха та замилування собою не сходили з мого обличчя ось уже кілька днів, і з цим анічогісінько не можна було вдіяти.

Пан Луар Солль замовив за нас слівце перед своїм батьком, паном Егертом Соллем, котрий, виявляється, і без того чудово поцінував наше мистецтво. Пан бургомістр підписав наказ без єдиного слова, з найчарівнішою посмішкою — і ось ми зимуємо в місті, забезпечені милістю знатної особи та звільнені, до того ж, від половини всіх належних податків. І цього ще замало — вчора ми отримали запрошення грати в заміському маєтку пана Солля на якомусь родинному святі, й сам пан Луар виїхав нам назустріч, аби не збилися з дороги та прибули вчасно.

Муруга конячина, запряжена в наш візок, понуро косувала на високого тонконогого жеребця, що мав за вершника молодого Солля. Луар то виривався вперед, дозволяючи милуватися своєю по-учнівськи прямою посадкою, то притримував жеребця і їхав поруч із візком. Він знову ніби почувався ніяково — боявся опуститися до панібратської балаканини, але й не хотів кривдити нас зарозумілістю.

Флобастер у свою чергу навіть уявлення не мав, про що можна розмовляти з хлопцем, який лише трохи старший за Муху — але якому годилося б іменуватися «благодійником». Вимучена розмова кульгала, як собака на трьох лапах, поки я не зглянулася нарешті та не поставила одного-єдиного запитання:

— Прошу пробачення, пане Луаре… А як сталося, що ім’я вашого батька таке відоме в місті?

Він зашарівся. Випростався в сідлі, його шкільна посадка зробилася посадкою першого учня. Він набрав у груди повітря, і з цієї хвилини нам із Флобастером залишилося тільки ойкати й захоплено зітхати.