![Спадкоємець [Преемник - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/1/5/spadkoemec-preemnik-uk-download.jpg)
Спадкоємець [Преемник - uk]
- Автор: Дяченко Марина та Сергій
- Серия: Блукачі #3
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 966-2938-01-X
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Спадкоємець [Преемник - uk]». Краткое содержание книги:
— Полковнику, тут храм науки!
Егерт легко перестрибнув через маленький візок на коліщатах. Розгорнута книга на верхній полиці злякано сплеснула сторінками.
— Полковнику, тпрусь!
Солль спритно обігнув громаддя письмового столу й опинився там, де Торія стояла за мить до того — але де її вже не було, бо швидка, як струмочок, у свої майже сорок років, пані професорка сховалася за високим кріслом:
— Варто! Беззаконний напад на мирних селян!
Егерт акуратно уклав друге крісло на бік — щоб супротивникові ніде було сховатися. Торія обурено скрикнула; якийсь час минув у безжальному переслідуванні трепетної жертви — але полковник Солль так послідовно викурював втікачку з шаф та з-за портьєр, що зрештою зловив її.
Строга зачіска Торії трохи постраждала.
— Це не за правилами… — відбивалася професорка. — Негайно відпусти нещасну жінку.
— Я зроблю її щасливою.
— Просто отут?!
— Де застану.
— Полковнику, що ти ро… Божевільний Соллю, божевільний, відпусти, інакше лекції…
— Лекції? — зачудувався Егерт.
— Зірвуться… — блаженно видихнула Торія в його очі, що сміялися.
— Зірвуться лекції! — прошепотів Егерт у побожному жаху. — Зірвуться!
Тоді вона заплющила очі, щоб не бачити його обличчя, щоб тільки відчувати губами його губи, вилиці й очі. Її ніздрі роздувалися від запаху Егерта — запаху дому, волі та спокою, дочки й сина; і Луар, і Алана успадкували часточку запаху його шкіри, це був найкращий із відомих їй ароматів.
— Давай зірвемо лекції, — прошепотів його голос у її темряві.
— Май совість! — простогнала вона, наступаючи гостроносою туфелькою на його м’який ботфорт. — Це… не можна, кабінет же!
Його руки трохи розтиснулися, і їй довелося зробити над собою зусилля. Ще одне зусилля за майже двадцять років шлюбу; майже двадцять років Торія боролася сама з собою — просто вражало те, наскільки нетривка маска добропорядної професорки — адже від єдиного дотику цього чоловіка, її полковника, її Егерта, її чоловіка, вся витримка й уся вченість спливали, як вода, оголюючи на дні її натури шалену, ненаситну, жагучу жовту кішку…
Вона затримала подих. Не можна. Кабінет її батька. Ніколи.
Тієї ж секунди до запаху Егерта додався інший — запах свіжовипеченої здоби. Здивована, вона розплющила очі — й виявилася віч-на-віч із рум’яною круглою булкою. Писочок булки поцятковано було ластовинням макових зернят.
— Вгамуй плотську потребу, — серйозно попросив Егерт. — Твоя плоть голодна, бо майже не снідала. Я прийшов, тому що знав — дружину треба годувати смачно та вчасно, тільки тоді вона…
Торія розламала булку навпіл і половинкою заткнула Егертові рота. Якоїсь миті вона мало не згадала, як багато років тому простягла Соллю, своєму заклятому ворогові, таку саму булку — тому що він був голодний і нещасний; вона ладна була вже згадати про це — але не згадала. У її житті траплялися речі, які вона забула назавжди.
Егерт упорався з булкою за лічені секунди. Ретельно витер з губів білі крихти й чорні макові зернятка; посміхнувся:
— Нехай будуть лекції. Сьогодні. Нехай твої студенти бліднуть від заздрощів до твого чоловіка… Я йду, Тор.
Уже у дверях він озирнувся:
— Наш осінній пікнік… ти пам’ятаєш?
Вона кивнула.
— Луар хоче запросити комедіантів. Нехай?
Вона знову кивнула — слова Егерта ковзнули повз її свідомість. Вона дивилася, як він переступає поріг, як біляві кучері на потилиці торкаються коміра куртки, як зачиняються за його спиною важкі двері.
Які там, Світле Небо, лекції!
Флобастер задумав авантюру — випрохати в міської влади дозволу грати в місті всю зиму. Я чула, як він шепотівся з Баріаном, кому варто дати хабара і якого; у грошових справах Флобастер іноді радився з Баріаном, і тільки з ним.
Я тихо зраділа — кому до смаку тинятися зимовими дорогами в компанії застуджених вовків, зображати фей натщесерце та обмахуватися віялом, у той час, як ніс синіє від холоду; ні, на зиму будь-яка трупа шукає пристановища — і що, коли нашим прихистком виявиться не сінник у глухому селі, а який-небудь чистий дворик у стінах великого міста!
Флобастер, однак, супився та морщив чоло, із чого я зробила висновок, що справа це непроста й хабара доведеться давати чималого. Зранку Флобастер надяг своє найкраще вбрання (з «Гри про чарівника»), Баріан начепив шпагу й обоє вирушили в невідомому напрямку, а нас полишили з розгубленістю та боязкими надіями.
Парламентери повернулися до обіду, і від одного погляду на їхні похмурі обличчя всяка надія в муках сконала. Роздратований Флобастер сварився, а Баріан, навпаки, мовчав; тільки після наших довгих і принижених прохань він вичавив із себе, що жителі півдня нас обійшли — схоже, їх захищає впливова особа й тому бургомістр дозволив їм поставити намет на ринку та давати вистави до самої весни. Флобастера з Баріаном і слухати на схотіли — навіщо містові аж дві мандрівні трупи?