![Спадкоємець [Преемник - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/1/5/spadkoemec-preemnik-uk-download.jpg)
Спадкоємець [Преемник - uk]
- Автор: Дяченко Марина та Сергій
- Серия: Блукачі #3
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 966-2938-01-X
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Спадкоємець [Преемник - uk]». Краткое содержание книги:
Кілька днів Луар вирішував для себе, наскільки образливою можна вважати дивну витівку незнайомого дівчиська-комедіантки; він не дійшов бодай якогось твердого висновку, тому взяв та й розповів усе батькові.
Полковник Солль сміявся довго й смачно; виявляється, сам він не дуже давно подарував монетку якійсь симпатичній акторці. До речі, якась трупа розбила намет на ринку — якщо Луарові цікаво, він цілком може вручити своїй «бабі» монетку й відзначити цим її безсумнівний талант.
На вершечку ринкового намета-халабуди майоріли кольорові прапорці, а біля входу стояв закликач. У юрбі Луар почувався незатишно, був ніби скутий; вистава здалася йому вульгарною і нудною водночас, серед акторок була справжня поморщена баба — однак Луарової знайомої не виявилося, і приготована золота монетка залишилася при ньому.
Луар пішов задовго до кінця вистави; при виході він нарешті здогадався запитати закликача, чи не трупа це пана Флобастера.
Хлопець образився так, начебто Луар обвинуватив його у святотатстві:
— Ні! Звісно, ні! Це трупа пана Хаара! Це, парубче, найкраща трупа від передгір’їв аж до самого моря!
Він набрав повітря, маючи намір, очевидно, й далі славословити — однак Луар випередив його запитанням:
— А де знайти трупу пана Флобастера?
Закликач зморщився, як людина, що поїдає живу жабу:
— О… Вони, напевне, вже виїхали.
Луар відчув не те щоб прикрість — так, розчарування. Начебто пиріг з вишнями насправді виявився капустяною запіканкою.
Він брів вулицями, намагаючись самому собі пояснити, а навіщо, власне, йому знадобилося дарувати монетку тій брехусі; швидше за все, щоб власну незручність — отакої, купився на лицедійство! — подати як спектакль, розвагу, за яку слід платити гроші…
Божевільний старий у драному плащі служителя Лаша нерухомо стояв у чаші водограю — висохлого водограю, в центрі якого, кажуть, раніше містилася статуя Священної Примари. Якась добра рука поклала поруч зі старим шматок хліба; на очах у Луара похмура жінка похилого віку розтоптала цей хліб ногою. Старий залишався цілковито байдужим.
Дивно, що його досі не забили камінням, подумав Луар. У дитинстві батько відшмагав його за один тільки влучний кидок — а сам, мудра та стримана людина, ціпеніє від ненависті щоразу, коли зіштовхується з немічним, старезним, божевільним жебраком… Таємниця. Таємниця ще глибша за розриту могилу, з якої двадцять років тому з’явився викликаний орденом Лаша Чорний Мор. Даремно розпитувати батька про Лаша — він замикається, як та забита Вежа на площі…
Луар сповільнив крок. Подібні думки навідували його не часто — але по їх відході завжди лишалося невиразне занепокоєння навпіл із якимось хворобливим збудженням; ось і зараз йому ні з якого дива примарився пильний погляд, кинутий йому вслід зовсім незнайомою людиною.
Кілька секунд Луар лаяв себе за дивну вигадливість і присягався, що не озирнеться; але таки не витримав — незнайомець був літній, байдужий, дивився, звичайно, повз Луара, на вітрину ювелірної крамниці. Мабуть, він збирався показати оцінювачеві якусь прикрасу — з долоні його звисав золотий ланцюжок…
На мить Луар насупився. Йому здалося, що він уже бачив цю людину й саме так, із ланцюжком — тільки не вдавалося пригадати, де й коли…
Цієї миті повз нього пройшли дві городянки — радісні та жваві, вони весело теревенили на всю вулицю, і Луар ясно розчув слово «комедіанти». Він здригнувся й забув про золотий ланцюжок; слідом за парою городянок поспішала компанія хлопчаків, далі якийсь пристойний з вигляду пан із вдавано байдужим виразом на обличчі, який буцімто гуляв тут. Вулиця несподівано стала багатолюдною — і Луар майже не здивувався, коли на перехресті, що відкрилося перед ним, виявилась невелика юрба. Посеред неї здіймався поміст, з обох боків підпертий критими візками. З помосту долинало дзвінке:
Декламувала дівчина — тонка, як стеблинка, з розсипаним по плечах білявим волоссям; ніжний голосок цілком байдуже перелічував найпалкіші обіцянки. Луар зрозумів, що вже наступної хвилини його здолає нестерпна нудьга.
Він вирішив іти — але все-таки стояв, розмірковуючи та поглядаючи то в один бік, то в інший; п’єса благополучно добігла кінця, якась дебела пані з публіки втерла сльозу. Актори розкланялися, з помосту зіскочив парубійко років шістнадцяти й пробігся по колу з бляшаною тарілочкою; почулося ріденьке дзвякання мідяків об денце. На обличчі парубійка проступило настільки очевидне розчарування, що Луар не втримався й кинув срібну монетку. Хлопець трохи повеселішав, зійшов назад на поміст і оголосив, що зараз шановна публіка побачить фарс про Трире-простака.