Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років

Понад шість місяців лежав в лікарні Артем заки позаростали рани, але на все життя залишився калікою. Не витримала тортур і Артемова дружина. По двох роках відійшла у вічність. Незабаром померла й дочка Хрося.

Того вечора ми вдосталь набалакались з Корніем. Він мене розпитував про бій під Єлисаветградом, цікавився чи вигнали Денікіна. Я, жартома відповідав, мало-мало що не вигнали, бракувало нам одного лицаря, такого як Корній.

Було вже за північ як ми полягали спати. Щойно задрімав, як загавкав собака. Я кинувся до вікна. В двір їхало троє парокінних саней з високими драбинами.

— Що це за гості? — з тривогою запитав Корнія.

— Це господарі з Кучерявівки, приїхали за половою.

— Ти їх знаєш, давав дозвіл на полову?

— Чом не знати, я всіх людей в Кучерявівці знаю, але дозволу нікому не давав. Це ж ті що керуються большевицькою засадою; — Моє не твоє, а твоє моє. Ці хапуни самочинно все це звикли робити.

Я захопив зброю і вискочив з хати. За мною на допомогу мій приятель.

— Гей, лицарі темної ночі, чого це ви в таку пору собак дрочите?!

У відповідь почувся грубий мат. Мій приятель вихопив наган але я заборонив в моїм дворі робити розправу. Для попередження він стрілив кілька разів в нічне небо. Те саме зробив і я щоб підкреслити нічним гостям що ми не жартуємо. Непрохані гості швидко повернули свої підводи й виїхали з двору та зникли в темряві.

Але минуло трохи часу і я вже потім шкодував що не стріляв по цих розбишаках.

Незабаром прокотилась чутка що Командир Тарнавський перекинув Українську Галицьку Армію до Денікіна, а отаман Волох перейшов до большевиків, Укр. Січові Стр. самозліквідувалися. Кругом зрада. Армії УНР відступила, припинила фронтову війну і під командуванням генерала М. Омельяновича-Павленка готується в новий похід.