Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років
- Автор: Дорошенко Михайло
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Накладом автора
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років». Краткое содержание книги:
Отаман Григоріїв свою частину розмістив по бічних вулицях села які прилягали до річки Інгул а сам оселився в священика.
Початок липня 1919 року. Субота але в полі жнива і всюду кипить робота, а до села всунулись непрохані та й небезпечні гості. Багато людей кинули в полі роботу і поспішали в село рятувати рештки свого добра. Вступивши в село вояки зразу ж розпочали гульбища. В кожного вояка запас грецької горілки. Всюду співи, крики, стрілянина. Люди в страху. Хто не зайде з "визволителів" в село то бешкетує і грабує, чи білі чи червоні чи й чорні махновці, — скаржилось перестрашене населення.
Неділя. В селі благодатний тихий ранок. Військо, пясля нічного гульбища, мирно спало. По обіді скликався мітінґ. Люди ще щойно сходились як сюди прибула військові провідники, батько Махно та отаман Григор'їв і біла сільської управи розпочали суперечку. Потім зайшли в сільську управу. Щойно Махно переступив поріг управи, як вихопив з кобура свого мавзера… Але заки він встиг цей великий револьвер приготувати до стрілу, Григоріїв блискавично витяг наган і почав стіляти в груди Махна. Однак Махно злорадо посміхаючась направив уже мавзера на Григор'їва і стрілив. Отаман хнтнувса, зігнувся, рука його з наганом в безсилі ослабла. Він це знайшов в собі сали вискочити з управи на подвір" а, навіть гукнув про допомогу. Але в дворі були самі махновці Він пробіг ще до рівчака вимитого водою і упав до нього. Махновці підскочили і дорубали його раненого шаблюками.
Як виявилось згодом, зрадник з близького отечення Григор'їва, ще звечора підміняв отаманові в нагані набої на холості. Ось чому Махно від час двобою посміхався і не поспішав випередити в пострілі.
Смерть отамана Григор'їва рознеслась по селу блнскавично. В таборі григор'ївців повстала паніка. Вони, довідавшись що Махно забив отамана почали тікати з села через річку до Пенькіно. За ними кинулись махновці і загнавши в болото вимусили здати зброю. В цій стрілянині кілька Григор'ївців загинуло, між ними і помічник-адьютант Григор'їва Чечіль. Поховали замордованого Чечіля люди в кінці садиби на огороді Чайковського.
Такий безславний кінець знайшов собі отаман Григор'їв, що відмовився об'єднатися з Армією УНР.
Забитих григор'ївців Махно звелів похоронити на цвитарі. Полоненим григор'ївцям Махно дав право вибору: ті що пристануть до його загону отримають зброю, інші можуть повертатися додому.
Труп отамана Григор'їва Махно наказам вивезти за село і закопати в рові біля цвинтаря ніби стерво.
Після цього Махно посадив своїх молодчиків на тачанки та коні і тричі пролетів вулицями села демонструючи свою спритність та силу. Дочекавшись ночі Махно з своїм військом зник з села, Люди полекшено зітхнули.
Довідавшись що Григор'їва замордував підступно Михно в селі Сентово і похоронив в рові за селом як собаку, дружина з родичами приїхала, відкопала труп і забрала до міста Олександрії де його поховала за християнськими порядками, в труні і з священиком.
Післяслово
Ми щойно познайомились з безславно-трагічним завершенням руху високолетного і зарозумілого отаманчика Григор'їва. Хай буде ця подія новітньої історії нашого визвольного руху повчальною всім тим дріб'язковим отаманчикам яких ще й сьогодні так густо в нашому середовищі, які ще й сьогодні несвідомо руйнують нашу націю, а зокрема еміґрацію. Ця отаманія на еміґрації зводить нанівець всі наші зусилля на національній, політичній, громадській і навіть релігійно-церковній ниві.
Ці амбітні отаманчики, часто-густо засліплені своїми вузько-партійними проблемами, дрібними осягами в свому волосному чи хуторянському загумінку, перешкоджають, ато й руйнують великі ідеї Соборности і Самостійности України.
Вони забувають, що для добра Соборности, Самостійности, Незалежности від чужого втручання, в ім'я великої ідеї України, часом треба поступитися своїми куцими політичними, партійними, громадськими чи й церковними постулятами, часто навіть помилковими чи й шкідливими.
Ми знаємо випадки з нашого еміґраційного життя коли існує добра, конструктивна організація яку слід тільки підтримати, але зразу ж знаходиться амбітний отаманчик і починає демагогічними покликами творити другу, з такими ж цілями організацію тільки для того щоб бути самому отаманчиком. І замість скріплювати нашу боротьбу з головним ворогом — з московським большевизмом, свідомо чи не свідомо цю боротьбу підважує.