Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років

Чучупака, як подає кревний поручник армії УНР, Матвій Суржко, був лісником у графа Бобривського, мав посілість то й мав змогу виховати своїх дітей. Його син Василь скінчив гімназію й був навчителем. В 1916 році був покликаний до царського війська, відбув підготовчу школу прапорщиків, побував на фронті і досягнув поручника.

Коли вибухла революції, Чучупака повертається до своєї рідної оселі й одружується. Революційна буря стрясала Україною, і в цей же час серце Чучупака палахкотіло вогнем козацької минувшини. Пригадав він гетьмана Богдана Хмеля, народніх месників Гонту й Залізняка які ставали начолі покривджених, які тут, на цих тясминських лугах, святнли ножі на ворога лукавого, закликали до єдности громаду, одностайно боротися за правду.

Передусім Чучупака організує в селі самоохорону, аби боронитися від численних банд що в той час множились як гриби по дощі. Нав'язує контакти з такими ж самооборонними загончиками сусідніх сіл як Росошенці, Погорільці, Буда Половецька, Трушівці, Худоліївка, Матвієвка, Полуднівка та іншими. Пробував нав'язатн стосунки з Суботовом, але там уже оголосив свою владу Коцур на спілку із чигиринськмми большевиками і приєднуватись відмовився.

Чучупака В. скликає до Медведівки видатніших побратимів зброї з сіл та хуторів. На цих сходинах утворюється Військова Рада, яка обирає Василя Чучупака своїм і цілого повстанського руху старшим. З усіх дрібних частин сільських самоохорон твориться один військовий загін підпорядкований Військовій Раді, а зокрема командирові Чучупакові. Для більшої рухливості й оперативній діяльності загін розбивається на дві сотні, які в свою чергу діляться на чоти й рої. Ця військова частина підіймає жовтоблакитний прапор і оголошує своє кредо: За Самостійну Україну, за Центральну Раду, за права оголошені 4-м Універсалом.

Утворився штаб з осідком у Медведівці, з якого посилали зв'язкових до різних сіл цієї округи. За цю працю взявся малий на зріст, 17-літній Матвій Суржко, в якому забуяла молодеча козацька кров і він став на захист Батьківщини. Всі доручення, часто пов'язані з небезпекою, виконував старанно і вчасно. Коли ж утворювалося військо то він залишив холодногорську округу, а вступив у м. Черкасах до Вільного Козацтва й пішов захищати Україну. Українське військо зводило бої з навалою численних большевицьких армії та матросні і поволі відходило на Захід. Так воно відступило аж до Польщі.

Холодноярська республіка залишається від проводом незламного В.Чучупаки з його вірними однодумцями, прихильниками Центральної Ради, а противниками німців, П. Скоропадського з поміщиками та "карними загонами" та большевиків. У холодноярців був лад та спокій і тяк вони протрималися майже рік, все чекаючи на остаточний вислід.

Надійшов 1920 рік. Взимку того року до Холодного Яру прибула чистина війська УНР, що брала участь в Зимовому Поході. Вони запевнили холодноярців, що наступного літа почнеться війна і щоб тоді Холодний Яр, на який покладається велика надія, допоміг Війську УНР прогнати з України большевики.

Непохитному борцеві за Волю України, славному лицареві нашого народу і безкоппровісовому ворогові Московського червоного большевизму Василеві Чучупаці, а усім його поляглим і залишених живими Слава!

Хай ці мої скромні спогади про великі повстанські дії та боротьбу, особливо про тих що загинули на полі бою від большевицько-московської навали, будуть лавровим вінком на розкидані відомі і не відомі могили по цілій Україні і особливо в Холодному Яру.

Я свідомий того, що масовий повстанський рух в Україні тільки частково згаданий мною в цих двох скромних і обмежених частинах. Але писав я тільки те по добре знане мені, або ж про те де сам був учасником.