Первісна. Дорога на Тір Мінеган

Бренан мовчки кивнув — він теж отримав такого листа, коли проминав околиці Тахріна. Його малих кузин везли вздовж кередіґонського узбережжя до столиці Кирніву, Інвермора, а звідти, знов-таки, на кораблі, мали доправити по Авон Гір, найбільшій річці Абраду, через Кирнів, Ґвидонед, Івронах, Майнан і Лидав, до катерлахського міста Ейгайн, розташованого за двісті миль на схід від Тахріна. На морському відрізку шляху дівчат супроводжувала Моркадес вер Ріґан, а в Інверморі на них уже чекала Мірґен вер Евлін — яка, до речі, свого часу була Шайниною вихователькою. Вона саме поверталася з Інісойд на х-Оґай і погодилася трохи змінити свій маршрут. Бренан був дуже вдячний цим жінкам, які ніколи його не бачили, але з готовністю перейнялися турботою про Марвен і Ґрайне. Вони ставились до нього, мов до справжнього брата… Власне, він і був їхнім братом — не по крові, а по духу, по Іскрі, одним-єдиним на світі. Між самими відьмами були різні стосунки, гарні й не надто, а інколи доходило до відвертої ворожнечі, як у випадку з Альсою та Ейрін. Однак на Бренанові ці міжособисті тертя жодним чином не позначалися — Альса була з ним не менш приязна, ніж Ейрін, і навіть ті сестри, що мали зуба на Шайну (а вона, треба визнати, вміла наживати собі ворогів), не переносили своєї недоброзичливості на нього. Зокрема це стосувалося Ріани вер Шонаґ, на якій Шайна, коли була меншою сестрою, відточувала свою майстерність у збиткуванні над людьми, і часом, як розповідала Ґвен, доводила бідолашну до сказу. А проте, Ріана була однією з перших, хто відгукнувся на Бренанову появу: щойно отримавши звістку про нього, вона написала напрочуд теплого, мало не ніжного листа, в якому висловлювала щиру радість від того, що тепер у відьом є брат-відьмак…

Брігід улаштувалася в кріслі навпроти Бренана з Ґвен і взяла до рук свою чашку.

— Те, що я збираюсь розповісти, — заговорила вона, відпивши ковток гарячого чаю, — відомо лише лише мені, Альсі та найстаршим. Вони хотіли приховати це й від вас, але я вирішила, що так буде нечесно. Ви маєте — навіть мусите — все знати, бо претендуєте на престол. Тільки пообіцяйте, що далі вас це не піде.

— Обіцяємо, — за них обох відповіла Ґвен. — А в чому річ, Брігід?

— Річ у тім, що загострення Енгасової хвороби сталося не на рівному місці. Його отруїли.

За логікою, ця новина мала б ошелешити Бренана. Проте він не відчув навіть легкого подиву. Впродовж останніх чотирьох днів подорожі в нього було чимало часу як на власні роздуми, так і на обговорення ситуації з супутниками. А з листів, які надходили з Тахріна, він знав, що в народі ширяться чутки, буцімто Енгаса вбивають самі відьми, бо націлились якнайшвидше зробити королем Бренана. З погляду здорового глузду, це була цілковита нісенітниця, і для всіх, хто бодай трохи розумівся на політиці, було очевидно, що за теперішніх обставин смерть старого короля вигідна кому завгодно, тільки не відьмам. А найбільше зиску з цього мали головні претенденти на престол — Фінвар аб Дайхі, Авлайд аб Калвах і Ріґвар аб Ковґал. На думку Шаннон і Ґвен, добре обізнаних у катерлахських справах, кожен із цієї трійці міг бажати Енгасової смерті, надто ж перший з них — лорд Фінвар. Але серйозно вони такий варіант не розглядали, оскільки цілком довіряли висновкові сестри Альси, що король помирає з природних причин. А виявляється…