Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
Перейти на страницу:
Жига
Медяно дзвонять бджоли,
Блакить вгорі безмежна…
Блакить вгорнула поле,
Ласкаво-обережно
Розкидує квітки…
І зазоріли в житі
Волошок ясні очи,
Запитливо розкриті,
Спитати небо хочуть,
А з ними колоски…
Облиті теплим світлом,
Од ласки сонця п’яні,
Покірно і привітно
Вклонилися коханій
Задуманій Землі.
Попестить вітер рідний,
А сонце позолотить…
Хтось тихим ранком прийде
В задумі і турботі
На стомленім чолі.
Дзвенить медяна пісня,
Бринять злотисті бджоли,
І в золотій колисці
Колишуть кращу долю
Перлисті колоски.
На воронівських кручах
Просторо ліг замислений Дніпро,
Спокійно котить темні хвилі…
Пливуть плоти. Чайки сніговокрилі
Кричать і падають. Широкий рот
Роззявив сом дурний, ковтаючи гачка,
І гнеться вудлище… Дівчата
Сміються з берега. Одна, струнка й в’юнка,
Взялася косу мокру заплітати.
Вже вечоріє… Пада тепла мла,
Десь кроншнепи несміло обізвались,
Стихає гомін дальній пароплава,
І світла тінь од місяця лягла.
Злива
У вогкій тьмі мов гусне тиша
Вином п’янким між чорних стін…
Дощ свіжо й однотонно дише.
І вечір кучері густі
По небу розпустив. Безумно
їх вітер мчить, шматує, рве, —
А в небі холодно і сумно.
Бліда усмішка в безвість зве.
Грогохнув грім. Зарокотали
Дахи, і щогли, й небеса,
І меч з розпаленої сталі
Блиснув на мить і враз погас.
І з болю тьми одкрилось тіло,
Одкрилась рана. І вода
Рвонулась струнами густими,
Стурбована і молода.
Ще темінь блискала і гасла,
І вщерть напоєна земля
Таємними німими гаслами
Розмову з обрієм вела.
Ще в ринвах ринули потоки
І в спазмах завмирала ніч,
А сон ясний, а сон глибокий
Ставав із нею пліч-о-пліч.
Весняна трилогія
1
Весна ще далеко була.
І тільки слабі мерехтіння
Її понад горами в далі
Про неї ще скрито звіщали,
Неначе крізь сон і маріння.
Весна ще далеко була.
Ніщо ще ніде не цвіло.
І вихри неслися тужливо,
Та й хмари тяглися юрбами,
Лиш деколи цвітними снами
Вставали привиддя шумливо.
Ніщо ще ніде не цвіло.
Та серце моє ожило!
Мов річка, звільнившись од льоду,
Мої почування проснулись
І знову піснями загули —
Нові, ще незнані ізроду, —
Бо серце моє ожило.
2
Мов дитятко, що, скупавшись у джерельці,
На сріблястий виходить на пісок, —
Виринають почування – по перельці
У гірлянду в’яжуться, у ланцюжок.
Знову повно в моїх грудях любих співів,
Наче би злетілись із садків пташки.
Та ще сумно і далеко дні щасливі,
Й у весни непевні і маленькі ще ніжки…
3
Блукаюся… голублюся
З житами серед нив…
То вийду з них, то згублюся…
Зі мною синєгрив…
Прийдешнім чимсь клопочуться
І вітер і жита…
Шепочуться… Лоскочуться…
І де ж тут самота?
Жучок бринить над колосом,
Немов таємний маг…
Я йду і тихим голосом
Приспівую отак:
Блукаюся, голублюся
З житами серед нив…
І наче вперше люблюся,
І наче б ще не жив…
Настрої вечірньої години
«Коли до сну кладешся ти вночі…»
Коли до сну кладешся ти вночі
І, в тишу мрій ідучи, ждеш мене,
Я хилю скронь у марево ясне,
Що тисне ум, як тугі обручі.
Коли до сну зложилась ти по дні,
Заснула вмить в теплі шовкових мрій
Я йду в борню, я йду в кривавий бій
З розпукою, що серце рве мені.
Перейти на страницу: