Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
Перейти на страницу:
І груди і живіт затріпотіли
Під звоями живих рудавих кіс,
А ноги розпросталися без сили…
Та враз – чи сон… – крилатий кінь підніс
Над нею очи і шолом героя…
З безодні рев, а зверху меч заблис.
Крізь вії бачить пломеніє зброя —
То креше меч удари вогняні…
Герой і звір пірнули в вир обоє.
Схопилися, лиш клекотить на дні;
Заборсалось – і з піни кінь крилатий
І гнівночолий вершник на коні.
Не знає діва: ждати чи тікати.
Даремно, – в тіло в’їлись ланцюги…
Ах, бедра й перса в коси не сховати…
Вже він цілує сплет її ноги,
Під грудьми чує хижі владні руки
І спраглий трепет мужньої жаги.
Об скелю ланцюгів розтятих стукіт.
Кладе її між крил. Басує кінь.
Летять – а в глибині німіють згуки.
І тільки хмарами крилата тінь
Як чорна пляма потягла за ними
В мінливому хаосі миготінь.
Уста до уст озерами нічними, —
І він сказав: «О, діво, день погас.
Під зорями Еллади голубими
Як сонний лебідь нас несе Пегас».
Перейти на страницу: