"Сатурна" майже не видно
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Лещенко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Сатурна" майже не видно». Краткое содержание книги:
Порушимо це мовчання. Тепер це можна зробити. Візьмемо одну з папок, струснемо з неї пилюку часу. Почнемо читати документи. І ось ми вже чуємо живі голоси й бачимо героїв повісті.
Розділ 46
Розвідникові повинно везти. Однак везіння від везіння різниться. Іноді це везіння здається просто неправдоподібним — така професія розвідника, якщо дивитись на неї поглядом сторонньої людини, не розуміючи, що везіння тут — лише точна і талановита робота. Але коли розвідникові один раз не пощастило, це майже, як правило, означає кінець його діяльності, а можливо, і кінець його самого. Розвідник, як і сапер, може зробити грубу помилку лише один раз.
Скажімо, поряд з Кравцовим у гестапо з'явився небезпечний Таубе, і виникла необхідність його прибрати. І Кравцову нібито щастить: Бабакін дізнається, що Таубе цікавиться золотом. На цьому будується план знешкодження гестапівця. Сліпе щастя завжди випадкове. Але хіба тут був випадок? Ні. Марков учив Кравцова шукати в Таубе той порок, який зв'язував його з чорним світом гестапо. Однак цей порок відкрив у Таубе не Кравцов, а Бабакін. Це що, також випадок? Ні. Для того і розставлено сіті, щоб у них попадалась риба. Коли ще в Москві розроблявся план дій оперативної групи Маркова, торговельна посада була вибрана для Бабакіна саме з розрахунку на те, що він стане принадною точкою для гітлерівців, які прагнуть наживи. В даному випадку спрацював цей розрахунок. Тільки він. Ні, ні, коли здається, що розвідникові щастить, це означає передусім, що він добре працює і елемент випадку в його долі може бути не більше як випадком, іноді щасливим, а іноді й трагічним.
Але що ж трапилося з Добриніним?..
Після розмови з Марковим він не відповідав на загравання Курасова і терпеливо чекав. Ніяких порухів назустріч. Курасов і той його «чоловік при Власові» самі повинні поставити себе в становище, коли шляху назад у них не лишиться. І тільки коли вони настільки розкриються перед Добриніним, що будуть цілком у його руках, тільки тоді він і сам щось зробить. Одночасно він шукав собі нову ціль і вів розвідку.
У неділю вранці його розбудив Курасов.
— Як не соромно вилежуватися в таку погоду, — сказав він, показуючи на вікно, за яким сяяв білий сонячний зимовий день. — Походимо на лижах.
Добринін відмовився. Йому просто не хотілось вилазити із теплої постелі. Але Курасов так наполягав, так умовляв, що Добринін не міг не відчути, що йдеться не просто про лижну прогулянку. І він не помилився. Як тільки вони відійшли од селища, Курасов пішов поряд з Добриніним і сказав усміхаючись:
— Розмова серед цієї краси найбезпечніша. Навколо жодного зайвого вуха.
Добринін мовчав.
— Треба, Сорокін, щось вирішувати, — сказав Курасов. — Або — або.
— Підо мною не горить, — відказав Добринін. — Тому, якщо можна вирішувати або — або, найкраще не вирішувати.
— Про те й мова, — підхопив Курасов. — Слухай, сьогодні до мене приїде Заганський.
— Хто це такий?
— Ну, той чоловік при Власові, про якого я тобі весь час товкмачу. Можеш ти зайти до мене годині о восьмій?
— Чого?
Курасов зупинився і перегородив дорогу Добриніну.
— Говоритиму прямо. Ми з Заганським усе вже обдумали і обговорили. Ну, що не кажи, в обох нас вигляд там буде неважний. Адже мало не з початку війни ми сидимо в цьому бруді. А ти, Сорокін, все ж бруду майже не торкнувся. І лише ти, коли ти до кінця будеш чесним, зможеш там засвідчити, що ініціатива переходу була нашою. В цьому наш єдиний козир. Ти ж, сподіваюсь, розумієш, на який риск ми йдемо? Я маю на увазі ставлення до нас уже там…
Добринін нахилився, поправив кріплення і, різко відштовхнувшись палицями, помчав униз по схилу. Курасов постояв трохи і також з'їхав униз. Вони спинилися в ярку. Сонце сюди ще не заглянуло, і все тут було синьо-голубим. У високому небі ні хмаринки. Добринін дивився як гладкий снігур, повиснувши на гілці горобини, дзьобав ягоди. Курасов, що стояв позад нього, сказав:
— Як не позаздрити цій пташці? Живе собі для повного задоволення, і ніщо її не турбує. Останнім часом я все живе розглядаю лише з цієї точки зору. Збожеволіти можна.
— Давайте пройдемо до річки і берегом повернемось додому, — запропонував Добринін.