"Сатурна" майже не видно
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Лещенко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Сатурна" майже не видно». Краткое содержание книги:
Порушимо це мовчання. Тепер це можна зробити. Візьмемо одну з папок, струснемо з неї пилюку часу. Почнемо читати документи. І ось ми вже чуємо живі голоси й бачимо героїв повісті.
— Між іншим, уже десята година, — зауважив Заганський.
— Знаєш що, Курасов підвівся. — Ходім до нього, візьмемо його нахрапом. Тільки тримайся твердо нашого плану, і все буде гаразд.
Найменше чекав Добринін, що Курасов і його друг Заганський з'являться до нього самі.
Добринін устав з постелі, опустив штору на вікні і засвітив припасовану на стіні гасову лампу. Курасов познайомив Добриніна з своїм другом. Це був дебелий чолов'яга років сорока п'яти, з наголо побритою масивною головою. У нього були якісь ліниві світло-сірі очі, і сам він здавався лінивим і флегматичним.
Вони сіли до столу, і Курасов зразу, повів мову про справи.
— Ну от, Сорокін, як кажуть, не йде гора до Магомета, він сам іде до неї. Обставини беруть нас за горло, і ми відкладати більше не можемо. Петре, скажи своє слово.
— Я двічі не вирішую, — похмуро сказав Заганський. — Не в моїй звичці. У мене все готове: пачка важливих документів штабу і поіменний список усіх великих і малих ватажків власовської банди. Якщо вдасться, я їм ще залишу подаруночок у льоху головного штабу — двадцять кілограмів вибухівки з механізмом уповільненої дії. Але чекати я більше не можу. Надокучило слухати, — він кивнув на Курасова, — як він, наче Керенський, діє тут у ролі головноумовляючого, і все без наслідків. Не підете ви, я сам піду, один.
— Ти даремно на мене, Петре, нападаєш, — ображено сказав Курасов. — Ти ж мені не раз говорив, що Сорокіна треба перевіряти і перевіряти. Хіба ти цього не казав?
— Казав. — Заганський обернувся до Добриніна. — Звісно, з вами йти, що називається, зручніше і певніше. Ви ж не будете заперечувати, при нагоді, що ініціатива була наша з Курасовим, га?
— Ініціатива справді ваша, — повільно проказав Добринін.
Курасов почав викладати свій план переходу. У нього, виявляється, все було вже продумано: і маршрут, і графік руху, і документи, і версія на випадок затримання їх німцями. І навіть харчі на час переходу. План був ретельно розроблений у кожній деталі, і Добринін не міг не бачити за цим турботи Курасова про успішний перехід. Але чомусь Заганський слухав план Курасова з лінивою усмішкою і, коли той замовк, спитав:
— У тебе все оце, що за планом, готове?
— Ну що ти? — Курасов здивовано подивився на друга. — Тут роботи ще тижнів на два.
— Ну, тоді знай ось що: іти ми повинні післязавтра або, на крайній випадок, у середу.
— Це неможливо! — вигукнув Курасов.
— Слухай мене. Коли ми будемо там через тиждень, ми встигнемо вчасно передати радянському командуванню дуже важливий документ власовського штабу. За один цей документ нам можуть простити все. А через два-три твої тижні цей документ — ніщо.
— Чого ж ти мовчав про це раніше? — підхопився Курасов.
— Копію з цього документа я зняв лише вчора, коли він до них і надійшов, — не кваплячись, ліниво пояснив Заганський. — А зараз, коли ми були в тебе, ти ж без упину курликав, як тетерук, слово мені не давав вставити. Я ж знаю тебе: коли тобі щось засяде в голові, тебе так просто не переломиш. Але тут я разом з Сорокіним. Можливо, нам удвох все-таки вдасться одірвати тебе від того, до речі сказати, хорошого плану?
— А ти розумієш, що означає в такому ділі поспіх? — спитав Курасов. — Може, твої документи і до фронту не дійдуть.
— Риск, звісно, буде, — спокійно сказав Заганський. — Але тут уже все залежатиме від нас. Документи ти для нас підготував?
— На тебе і на мене підготував. А на Сорокіна можу зробити завтра ж.
— Що за документи? — спитав Заганський.
— Від госпіталю. Що ми направляємось у прифронтове місто для придбання медикаментів і перев'язочного матеріалу. Від нас з такими документами люди весь час їздять.
— А не рідкувато?
— Ні. Німці зі своєю сентиментальністю дуже поважають фронтову медицину. Скільки разів я вже цим користувався. Але йти післязавтра! Не знаю, не знаю…
— Що ви про все це скажете? — звернувся до Добриніна Заганський.
Ось і настала для Добриніна мить, коли він мав прийняти остаточне рішення. Він розумів, що очікувати йому більше не можна, бо ще переграєш, а потім буде пізно. Він бачив серйозно і ретельно розроблений Курасовим план. Заганський зовсім не скидався на базіку і теж думав про перехід серйозно. Документ, про який він говорив, справді може виявитись дуже важливим. Останнім часом Курасов не раз натякав, що німці збираються доручити власовцям розчищати від партизанів тил. Не далі як учора у друкарню надійшло нове замовлення: надрукувати для власовців спеціальну пам'ятку — про партизанів. Все ж треба спробувати дізнатися хоч що-небудь про той важливий документ, про який говорить Заганський. І замість прямої відповіді на поставлене йому Заганським запитання Добринін сам спитав: