"Сатурна" майже не видно
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Лещенко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Сатурна" майже не видно». Краткое содержание книги:
Порушимо це мовчання. Тепер це можна зробити. Візьмемо одну з папок, струснемо з неї пилюку часу. Почнемо читати документи. І ось ми вже чуємо живі голоси й бачимо героїв повісті.
Через дна дні вони знову зустрілись і виробили план знешкодження Таубе. Як тільки гестапівець знову звернеться з проханням роздобути золото, Бабакін скаже йому, що людина, яка має золоті монети царської чеканки, є. Потім Бабакін познайомить Таубе з цією людиною. Це буде Будницький. Він запросить гестапівця до себе додому. А там, у будиночку підпільника, буде ще двоє бійців. Коли ж Таубе йти туди не погодиться, Будницький ліквідує його за допомогою холодної зброї…
План був нескладний, якщо не зважати, що Таубе — досвідчений і бувалий гестапівець.
Таубе познайомився з Будницьким біля рундука Бабакіна. Сталося це близько шостої години вечора, на місто вже спустились ранні зимові сутінки. Проінструктований Бабакіним Будницький досить вдало грав роль хамуватого ділка чорного ринку. Таубе не збирався наосліп лізти в аферу. Він побажав зустрітися з Будницьким через день, пояснюючи, що зараз він без грошей.
— Я вам не дівка — через день бігати на побачення, — сказав Будницький і вдав, що хоче йти.
— Стривайте… — Таубе пішов поряд з ним. — Чого ви квапитесь? Гроші і післязавтра — грші.
— У мене свої плани, а у вас свої,— байдуже сказав Будницький.
— Давайте пройдемо до готелю, я візьму гроші,— запропонував Таубе.
— Та що ви, їй-богу? — Будницький з усмішкою дивився на Таубе. — Йдете на діло з порожніми руками, а я потім гуляй з вами по місту!
Будницький звернув у завулок і наддав ходу. Таубе не відставав.
— А звідки у вас золото? — раптом спитав він. Будницький зупинився, в одну мить помітивши, що в провулку, крім двох жінок, які йшли попереду, нікого нема.
— Я ще не заарештований, щоб мене допитувати, — сказав він. — Потрібен вам товар — беріть, не потрібен — до побачення.
Невідомо, що задумав Таубе, але він раптом швидко опустив руку в кишеню пальта. В ту ж мить він дістав сильний і точний удар фінкою в груди і без звуку впав.
Будницький зник у проломі стіни зруйнованого будинку…
Весь цей вечір Кравцов був у гестапо, складав зведення агентурних донесень для Клейнера.
Рівно о десятій нуль-нуль він поніс зведення Клейнеру. Зайшовши до кабінету, зразу збагнув: щось сталося. Обидва заступники Клейнера стривожені стояли перед його столом, слухаючи розмову Клейнера по телефону.
— Так… так… Ще раз назвіть вулицю… — Клейнер записав назву вулиці…— Так… так… Дійте! — Він жбурнув трубку на важіль і подивився на своїх заступників. — Так, це факт. Труп впізнано. — Клейнер побачив Кравцова, який стояв біля дверей. — Що вам треба?
— Ви наказали дати зведення о двадцять другій нуль-нуль.
— Давайте…
Кравцов віддав зведення і повернувся, щоб іти.
— Коли Таубе залишив приміщення? — спитав Клейнер.
— Я бачив його лише перед обідом, — відказав Кравцов. — Послати його до вас?
— Не треба. Йдіть.
Наступного дня вже на всіх трьох поверхах гестапо було відомо про вбивство Таубе. Грюнвейс, який зустрівся Кравцову в коридорі, сказав:
— Кокнули червоні нашого польського героя. Раджу вечорами в місті не вештатись. — Грюнвейс склав із пальців, наведених на Кравцова, пістолет. — Піф-пах!
Офіціального оголошення про смерть Таубе не з'явилося. Тіло літаком відправили в Ригу. Там жили родичі вбитого.
Розділ 45
Нова зустріч Маркова з секретарем підпільного обкому товаришем Олексієм відбувалась уже в місті. Явочна квартира знаходилась у самому центрі міста, з її вікон було видно приміщення гестапо. Уже в цьому була ознака нового часу і нового етапу боротьби. Зустрівши Маркова, товариш Олексій, сміючись, сказав:
— Добре б наступного разу зустрітися на моїй довоєнній квартирі, це лише через два будинки звідси. Та ба, поки що там живе військовий комендант міста. Пора, пора наводити тут порядок.
— Я пригадав зараз нашу першу зустріч під уламками млина, — розсміявся Марков.
Вони сіли до столу, на якому шумів начищений мідний самовар.
— Почнемо з чайку, сказав товариш Олексій, потираючи руки. — Що може бути краще за спокійну розмову під скляночку гарячого чаю, коли за вікном у цей час лютує мороз?
Вони пили чай і розмовляли про найрізноманітніші і не дуже важливі речі. Про те, що зима чогось затримується нині, що голитися з холодною водою, виявляється, не тільки можна, а навіть приємно, що війна навчила наших людей не лише воювати, а й ще чорт знає чого. Ця розмова про різне, а не про головні свої справи приносила обом задоволення, — виявляється, уже можна спокійно посидіти за чайком і побалакати про що завгодно, наче й забули, що навскоси через майдан — гестапо.