"Сатурна" майже не видно
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Лещенко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Сатурна" майже не видно». Краткое содержание книги:
Порушимо це мовчання. Тепер це можна зробити. Візьмемо одну з папок, струснемо з неї пилюку часу. Почнемо читати документи. І ось ми вже чуємо живі голоси й бачимо героїв повісті.
— Дурні! Не я попався, а ви, — сказав Добринін хрипким, незнайомим самому собі голосом. Я зв'язаний з гестапо, і ті давно знають, що ви готуєте.
Заганський і Курасов перезирнулись.
— Думаєш, ми й справді дурні? — сказав Заганський. — Заткнись! Тринож його, Курасов.
Як тільки Курасов ступив крок, Добринін скочив. Заганський вистрелив. Добриніна ударило в ліве плече, і він мало не впав. Ледве втримавшись на ногах, він вихопив пістолет і не цілячись вистрелив у Заганського. Помітивши, як той почав падати, Добринін кинувся до дверей, але в спину йому ударили три постріли. Перший постріл він ще чув…
Коли у селище примчали бандити генерала Пульки, Заганський був ще живий. На ліжку Добриніна він давав показання. Тіло Добриніна лежало поперек порога.
— Черговий резидент, сволота, — тихим голосом говорив Заганський бандитові у новенькому кожушку, що схилився над ним. — Мене з Курасовим вести через фронт брався. Зв'язаний з містом.
Другий діяч допитував Курасова.
— Я його давно розкусив, — говорив Курасов.
— Навіщо вбили?
— На секунду забарилися схопити.
Один з прибулих побіг дзвонити в штаб. Скоро він повернувся і повідомив, що сюди виїхав сам генерал…
Зайшовши до кімнати, Пулька наказав перевернути Добриніна на спину. Нахилився, уважно оглянув обличчя і прицмокнув язиком.
— Пригадую його. Єдиний тверезий тоді був. Ти пам'ятаєш? — спитав він бандита в новенькому кожушку. — Так. — Пулька випростався і підійшов до ліжка. — Куди тебе, Заганський, влучило?
— В груди… все горить, — пошепки відповів Заганський.
— Бачиш, як дорого тобі дається дружба з Курасовим! — усміхнувся Пулька. — Хотів йому авторитет повернути, а вийшло он що. — Генерал глузливо глянув на Курасова. — Ти ж, здається, начальник госпіталю? Чого лікарів не викликав дружка рятувати? Чи вакансію собі готуєш? Не прогадай. Я тобі Заганського не прощу, так і знай. — Пулька побагровів і заревів: — Клич лікарів! Усіх клич!
Курасов вибіг з кімнати.
Незабаром він привів зразу трьох лікарів, але Заганський був уже мертвий.
— Відшабашив, бідолаха, — сказав Пулька, не зводячи очей з Курасова. Значить, ти тут резидента ловив?
— Я його з осені розробляв, — відказав Курасов.
— Мовчати! Чому я нічого не знав?
— Я хотів вам доставити його готовенького.
— Він хотів… — хмикнув генерал Пулька і кивнув на ліжко. — А це ти теж хотів?
— Як ви можете так говорити? — спробував обуритись Курасов.
— Я все можу. Я розберусь у цій твоїй операції, і в разі чого пощади не жди.
Розділ 47
Майже місяць Марков нічого не знав про долю Добриніна. Кравцов ще двічі побував у селищі, але нічого нового не дізнався.
Власовці ретельно замели сліди події. Трупи Добриніна і Заганського вони вивезли і поховали невідомо де. Лікарям, яких викликали рятувати Заганського, під страхом смерті було наказано мовчати про те, що вони бачили.
Через два тижні в гестапо надійшла переслана з Берліна справа з дивною назвою «Про можливе вербування гестапо агента радянської розвідки». Вона цілком складалася з матеріалів власовської контррозвідки, написаних російською мовою. Німецькою мовою був лише супроводжувальний лист центрального управління служби безпеки, в якому пропонувалося суворо і ретельно розібратись у справі і повідомити про результати перевірки. Клейнер, повно не вникнувши в суть справи, доручив перевірку Кравцову. Таким чином, справа потрапила до нього, і він перший дізнався про долю Добриніна.
Власовська контррозвідка довго допитувала Курасова — у справі було одинадцять протоколів допиту, — поки не переконалася, що він каже правду і що, за всіма даними, він мав справу з червоним резидентом, але не зумів цієї справи завершити. У своїх показаннях Курасов повідомляв, що представник гестапо з міста намагався його завербувати. На цій підставі він вважав, що заява лейтенанта Сорокіна, який твердив, що він агент гестапо, не позбавлена вірогідності, оскільки Курасов бачив того самого представника гестапо, коли він розмовляв з лейтенантом. Ось на цьому власовці і вирішили зіграти, щоб насолити гестапо. Вони відправили справу в Берлін, в управління імперської безпеки: ось, мовляв, до чого дійшли в недовір'ї до нас ваші місцеві працівники, ладні завербувати радянського агента і зробити його джерелом інформації про настрої у власовській армії, замість того, щоб вчасно знешкодити ворога.