Вулиця Червоних Троянд

— Тобі не можна повертатися у барак. Залишайся в тунелі на нічну зміну замість мене. Вартові приймають групи за кількістю… Протримайся. Хлорці дещо комбінують, треба виграти час.

Ми швидко помінялися місцями. Морозов не встиг або й не хотів сказати мені все. Та її вже й сам знав, що приречений на смерть. Я вже казан про нашивки з літерою «К». Ця літера означала «кугель» — «куля». Будь-хто з варти, вгледівши в'язня з таким клеймом на грудях та спині, міг коли йому заманеться застрелити його. Нашивка «кугель» була вироком на знищення.

Звичайно, в ті дні я ще не міг знати про те, що гітлерівці виявили в котельні вроцлавського заводу знімки деталей ФАУ-1, що Шперлінга розстріляно, а нашу з Кисельовим приналежність до фотокопій розкрито. І все ж я вже про дещо догадувався, дізнавшись, що означає це «К».

Товариші з підпільної організації табору дізналися, що колишнього робітника з рентгенлабораторії на заводі «Ардельт-верке» гітлерівці мають намір «випустити на люфт» — кинути у піч крематорію, — і намагалися мене врятувати. Яким чином? Цього я не знав.

І ось трапилося майже невірогідне. Помінявшись місцем з Морозовим, я повернувся в каменоломні, і тої ж ночі мені вдалося втекти. Таке у Маутхаузені траплялося не часто.

Опівночі кількох в'язнів, і мене серед них, вартові вивели з тунелю, наказали розвантажити машину із залізобетонними стояками. Кругом — темінь. Вівчарок у есесівців не було. Вартові звиклися з думкою, що втекти з каменоломень неможливо, і, мабуть, тому, коли ми вовтузилися біля машини, навіть не поглядали в наш бік. Стояли осторонь, курили, базікали… Ми розвантажили машину, і я на хвилину затримався, трохи відстав від товаришів, котрі вже йшли назад, у тунель, скинув з ніг дерев'яні «грюкалки» й, пригинаючись, ховаючись за машину, скрадливо зробив кілька кроків у темряву. Потім побіг. Прів якоюсь мілкою річкою. Знову біг. Ліворуч в небо шугнула ракета — есесівці недорахувалися одного в'язня, здійняли тривогу.