Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
4) гіпотези правових норм, що текстуально закріплені в ст. 1218 ЦК і ч. 2 ст. 1231 ЦК («до спадкоємця переходить обов’язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя»), співвідносяться як рід і вид. Відтак ці дві правові норми є загальною (та, що встановлена ст. 1218 ЦК) і спеціальною (та, що встановлена ч. 2 ст. 1231 ЦК). Диспозиції цих двох правових норм є сумісними і співвідносяться як рід і вид. За допомогою висновку від протилежного із ч. 2 ст. 1231 ЦК виявляється логічно закріплена в цьому законодавчому положенні правова норма, яка є несумісною з правовою нормою, що текстуально закріплена в ст. 1218 ЦК. Відповідно до правової норми, що логічно закріплена в ч. 2 ст. 1231 ЦК і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, до спадкоємця не переходить обов’язок відшкодування моральної шкоди, яке (відшкодування) не було присуджено судом із спадкодавця за його життя. Ця правова норма не може застосовуватись усупереч загальній правовій нормі, що текстуально закріплена в ст. 1218 ЦК. Отже, до спадкоємця переходить обов’язок відшкодувати моральну шкоду, завдану спадкодавцем, хоч би відшкодування моральної шкоди із спадкодавця і не було присуджене судом за його життя;
5) гіпотези правових норм, що текстуально закріплені в ст. 1218 ЦК і ч. 3 ст. 1231 ЦК («до спадкоємця переходить обов’язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця»), співвідносяться як рід і вид. Відтак ці дві правові норми є загальною (та, що встановлена ст. 1218 ЦК) і спеціальною (та, що встановлена ч. 3 ст. 1231 ЦК). Диспозиції цих двох правових норм є сумісними і співвідносяться як рід і вид. За допомогою висновку від протилежного із ч. 3 ст. 1231 ЦК виявляється логічно закріплена в цьому законодавчому положенні правова норма, яка є несумісною з правовою нормою, що текстуально закріплена в ст. 1218 ЦК. Відповідно до правової норми, що логічно закріплена в ч. 3 ст. 1231 ЦК і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, обов’язок сплатити неустойку (штраф, пеню), не присуджений спадкодавцеві судом за його життя, до спадкоємця не переходить. Але ця правова норма лише логічно закріплена в ч. 3 ст. 1231 ЦК, виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного із законодавчого положення, що не містить слів «лише», «тільки», «не інакше як», «виключно», а тому не може застосовуватись усупереч загальній правовій нормі, що текстуально закріплена в ст. 1218 ЦК. Отже, обов’язок спадкодавця сплатити неустойку (штраф, пеню) переходить до спадкоємця, хоч би неустойка (штраф, пеня) і не була присуджена зі спадкодавця за його життя.
2. Як рід і вид співвідносяться сфери дії правових норм, що текстуально закріплені в ч. 1 ст. 224 ГК («учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено») і ч. 1 ст. 274 ГК («за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом»). Відтак правова норма, що встановлена ч. 1 ст. 224 ГК, є загальною, а правова норма, що встановлена ч. 1 ст. 274 ГК, є спеціальною. Диспозиції цих двох правових норм є сумісними. Вони є видами, родом стосовно яких є поняття господарських санкцій (ч. 2 ст. 217 ГК). Несумісною з правовою нормою, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. 224 ГК, є правова норма, яка логічно закріплена в ч. 1 ст. 274 ГК і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного. Відповідно до цієї правової норми до виробника сільськогосподарської продукції за її нездачу у строки, встановлені договором контрактації, не можуть застосовуватись інші господарські санкції, крім неустойки, встановленої договором. Але ця правова норма виявлена при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного із законодавчого положення, що не містить слів «лише», «тільки», «не інакше як», а тому не може застосовуватись усупереч загальній правовій нормі, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. ст. 224 ГК. Отже, крім обов’язку сплатити неустойку, що встановлена договором на випадок нездачі в установлені строки сільськогосподарської продукції, виробник несе також обов’язок відшкодувати збитки, завдані нездачею продукції у встановлені строки. Межі відшкодування збитків при цьому визначаються спеціальною стосовно правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 224 ГК, правовою нормою, текстуально закріпленою в ч. 1 ст. 232 ГК, що застосовується, якщо немає підстав для застосування ч. 2 ст. 232 ГК. Отже, нездача виробником в установлені строки сільськогосподарської продукції тягне сплату ним неустойки і відшкодування збитків, завданих контрактанту. При цьому збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою.