Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
— Ага, він і справді гарно літає, — погодилась Ейрін. Вона хотіла була запитати, до чого тут світлоносці, тобто диннеші, та нараз і сама збагнула. — То цей меч із Ґвифіну?
— А ти не знала?
— Ні. — Ейрін підтяглася й сіла в ліжку. — В Тиндаярі не було часу на розмови, а потім… потім я просто відключилася. Теж мені переможниця чудовиськ!
— Ти билася з ними шість годин. Сама-одна, без допомоги, без надії… — Ґвен мерзлякувато пощулила плечі. — На твоєму місці я б з’їхала з глузду. А ти трималася, ти… Та що й казати! Ти ж розуміла, що порятунку не буде, але продовжувала боротися. А ми тут божеволіли від безсилля і нічогісінько не могли вдіяти.
— То ви знали, що зі мною?
— Так, знали. Ще о четвертій я прийшла до Ґлиніш — ні, без найменших підозр, просто була неподалік, а твоє заняття вже мало закінчуватись, тому вирішила прихопити тебе, щоб разом повернутися до Тах Ерахойду. Знайшла її будинок, постукала, відповіді не було, і вже збиралась іти далі, коли вийшла сусідка, старезна чаклунка, і сказала, що ти точно маєш там бути. Вона, мовляв, від обіду сидить біля вікна і цілком певна, що ти звідти не виходила. Я знову стала стукати, а згодом перевірила будинок — і відчула сліди чорних чарів. Ґлиніш і не намагалася їх приховати.
— У неї й часу на це не було. Як я розумію, вона, приголомшивши мене, відразу шугонула зі мною в Тиндаяр і кинулася втікати. Якби ж я прочумалася трохи раніше… Отже, увесь той час ви мене шукали?
— Ну, власне, лише імітували одна перед одною пошуки, а насправді вже оплакували тебе. Івін кляла себе за довіру до Ґлиніш і водночас лаяла Кейліон — за те, що неправильно навчала тебе. Виявляється, між ними від самого початку були суперечки щодо плану твоїх занять з інфернальних сил. Івін вимагала чимшвидше навчити тебе чарам, які можуть згодитися в Тиндаярі, а Кейліон вважала, що тобі ще зарано.
— Це нічого б не змінило, — сказала Ейрін. — Демони та чудовиська просто не дали б мені змоги пробити тунель. Вони діяли дуже злагоджено, систематично, і якби не Ріана з професором… — Не договоривши, вона вибралася з ліжка. — Зараз я швидко помиюся — після Тиндаяру почуваюсь дуже брудною. А ти замов мені щось на сніданок, гаразд?
— Звичайно. Та це швидше буде обід.
— Нехай обід, мені однаково. Тільки зроби так, щоб ніхто не довідався. Бо тоді прибіжать розпитувати, а я хочу спокійно поїсти.
— Я про все подбаю, — пообіцяла Ґвен, відклавши вбік недописаного листа, книгу та перо. — Краще принесу сама. Піду через горище, там є службові сходи до підвалу, а звідти піднімуся просто на кухню. І повернусь таким самим шляхом…
У мильні Ейрін не стала приймати ванну, а скористалася гарячим душем — чи не єдиним удосконаленням, яким відрізнялися помешкання в Тах Ерахойді від таких самих помешкань у Відьомській Вежі Рінанхару. Хвилин через десять вона відчула появу нової гості, що за звичкою ввійшла до покоїв без стуку, тому похапцем домилася, обтерлася, швиденько висушила своє волосся і, загорнувшись у халат, пройшла до вітальні.
А там із радісним вищанням її кинулась обнімати Фіннела.
— Ой, сестричко, ріднесенька, як же ти мене налякала! — заговорила вона схвильовано. — І не лише мене — всіх нас, геть усіх. Ми так побивалися за тобою, так горювали… Не смій більше викидати такі коники! Ніколи не смій…
— Гаразд, більше не посмію, — сказала Ейрін, витерла коміром халата кузинині сльози й поцілувала її в щоку. — Ти тільки вгамуйся. А я тобі обіцяю, що надалі ще обережніше добиратиму знайомих. Неодмінно радитимусь із тобою.
— Та що зі мною радитись! Я ж і сама кепсько розбираюся в людях. Мені також подобалася ця бісова Ґлиніш… Сподіваюсь, ти хоч убила її в Тиндаярі?
— На жаль, ні. Вона втекла, перш ніж я отямилася. І мало надії на те, що її зжерли чудовиська.
„Крім того,“ — вже про себе додала Ейрін, — „вона ще не виконала свого призначення. Хоч як це жахливо звучить, але їй треба знайти невинну душу, про яку насправді йдеться в пророцтві, і віддати в жертву Темряві. Для порятунку всього світу…“
— Ти, головне, будь обережна, — вела далі Фіннела, вмостившись на дивані біля вікна. — Не потикайся сама за межі дерайтирів, завжди бери когось із собою. І не просто „когось“, а краще Ґвен або Гелед.
— Неодмінно братиму, — пообіцяла Ейрін, сівши поруч із кузиною. — Хоч я певна, що тепер сестри поквапляться з дерайтирами.
— Авжеж. Учора я чула багато нарікань щодо цього. Леді Еймер вер Енайг твердила, що в її майстерні вже виготовили досить дерайтирів, але найстарші надто щедро роздавали їх абрадським королям та князям. Сказала, що відтепер не поступиться жодним, поки не буде захищено весь Абервен, а відьми на місцях нехай викручуються самі. Он змогла ж леді Айліш самотужки впоратись із захистом Кардуґала. Ще й дуже швидко.