Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
— Ми тебе не шукали, — відповіла Ріана. — Навіть гадки не мали, що ти втрапила в таку халепу. Просто хотіли перебратися на інший острів, щоб відвести удар від моряків… Ти ж чула, що наш корабель затонув? Я написала про це ще о першій.
— Ні, про це я нічого не чула. Мабуть, тоді вже не була в Тах Ерахойді. Після ранкового уроку швидко пообідала й пішла до… А що трапилося?
— Напад демонів. Загалом, це довга історія. Головне в ній те, що ми з професором вирішили перейти через Тиндаяр на Ініс Ахройд і там зачекати на корабель із сестрою Меврид. Але так легко впоралися з демонами й чудовиськами, що я запропонувала відразу вирушити до Тір Мінегану. Отож це просто щаслива випадковість.
— А я так не думаю, — озвався професор. — Гадаю, це остаточне здійснення пророцтва. Навіть не гадаю, а певен.
— Що?! — вигукнула Ейрін. — Знову пророцтво?
Шимас аб Нейван ствердно кивнув:
— Так, пані. Це вже друге пророцтво, що стосується вас… А вірніше, третє — бо ж було ще й видіння юної чаклунки, яка попередила вас про напад чорних на Іхелдиройдському тракті. І я зовсім не здивуюсь, коли таких пророцтв виявиться більше. Разом з нами на Ініс на н-Драйґ прибуло двоє чаклунів з Арранських островів — Дарах та Інґріг. Вони послухались місцеву провидицю, яка наворожила їм, що без цього станеться велика біда. Спершу ми з леді Ріаною думали, що їхня місія полягала в порятунку Колвина — єдиного впокореного чорного з доступом до Тиндаяру. Потім погодилися на тому, що вони мали допомогти вцілілим після кораблетрощі морякам. А тепер я збагнув, до чого насправді все йшло. Якби не Дарах та Інґріг, ми б мусили залишитись на острові й не опинилися б тут у належний час.
— Отакої! — похитала головою Ріана. — Я про це не подумала.
А Ейрін полегшено зітхнула. Отже, на хибно витлумачене пророцтво, яке мало не коштувало їй життя, знайшлося інше пророцтво — рятівне для неї. З цього приводу сестра Аверлін могла б сказати, що світ завжди прагне до рівноваги. Чи, може, ще скаже, коли про все дізнається…
— Судячи з того, що ви дісталися сюди, — промовила Ейрін, — Колвин усе-таки зберіг здатність орієнтуватися в Тиндаярі. Сподіваюсь, він зможе відшукати годяще місце для виходу, щоб ми нічого не зруйнували.
— Він не зможе, зате я знайду, — сказала Ріана. — Зараз ми під океаном, треба трохи далі на північ. Правда, через почвар ми могли відхилитися, та це не біда. У крайньому разі, подамося на схід, до Абраду, і за формою узбережжя визначимо наше розташування. Далі знайдемо Карфирдін, він майже на одній широті з Абервеном, і відміряємо від нього двісті дев’яносто миль на захід.
Поки вона це говорила, Ейрін дивилась на неї широко розплющеними очима.
— То ти орієнтуєшся в Тиндаярі?!
— Так, трохи орієнтуюсь. Хоч далеко не досконало, широту та довготу визначати не можу, але знаю сторони світу й відчуваю рельєф земної поверхні.
— Завдяки мечу? — здогадалась Ейрін.
— Атож. Дуже корисна знахідка… чи то подарунок — не знаю, як його назвати. Коли виберемось, я все тобі розповім. А тепер ходімо.
Вона розвернулась і впевнено рушила вперед. Ейрін пішла за нею і кроків через десять помітила аркуш паперу з пророцтвом, який лежав лише трохи лівіше від обраного Ріаною напрямку.
— Тут Східна бухта. Абервен на заході, але він нам не потрібен. Ми ж не хочемо здійняти тривогу й поставити на вуха все місто. Гадаю, згодиться погодна станція. Її околиці я добре знаю. Вони безлюдні, там немає ні будівель, ні великих дерев.
Ріана повільно пройшла ще кілька кроків, вдивляючись у темряву над собою, відтак зупинилася і стала тупцювати майже на одному місці, лише трохи соваючись то в один, то в інший бік.
А Ейрін тим часом підійшла до аркуша, який виявився на диво неушкодженим, хоч по ньому, мабуть, потопталося чимало потвор. Після коротких вагань вона підібрала його, попередньо очистивши чарами, і повернулась до своїх супутників.
Ріана нарешті зорієнтувалася, скерувала вістря меча вгору, і з нього вихопився потужний білий промінь. Ейрін квапливо відвела погляд, бо її й досі поривало детально розбиратись у всіх нових плетивах, вишуковуючи в них знайомі елементи. А зараз вона почувалася надто слабкою, щоб зазирати до своєї „книги заклять“.
Шимас аб Нейван зацікавлено дивився на аркуш у її руці. Схоже, він належав до того типу людей, які не могли пройти повз жодне написане слово, не прочитавши його.
— Знайшли щось цінне?
— Гадаю, що так. Тобто, не знайшла, а повернула. До речі, це якраз із вашої парафії. — Ейрін простягнула йому аркуш. — Тут пророцтво, через яке одна чорна чаклунка закинула мене в Тиндаяр. І вона щиро вірила, що цим рятує світ.