Первісна. У вирі пророцтв

Ейрін не стала заперечувати, хоча й розуміла, що такий порядок свідчить про недовіру Ріани до її вміння левітувати. Було цілком очевидно, що професор мав у разі потреби підхопити Ейрін у земному світі й не дати їй знову провалитись у Тиндаяр, а сама Ріана залишалася, щоб страхувати її внизу від можливого падіння.

Шимас аб Нейван став під тунель і з надзвичайною легкістю, ніби був невагомий, помчав угору. Трохи зачекавши, Ейрін зайняла його місце й зосередилася на кружальці маґічного світла в незбагненній височині над нею. Зорієнтуватися виявилось неважко — потік живої земної енерґії, що лився сюди крізь тунель, мав виразний максимум посередині, тож треба було просто триматися за цей найсильніший струмінь. Ухопившись за нього, Ейрін м’яко відштовхнулася й полинула до земного світу. Вона не квапилась, не мчала надто швидко, бо відчувала, що її дедалі більше долає втома. Навіть не втома — а повне знесилення. Тиндаяр віддалявся, натомість наближалася земля, небезпека вже лишилася позаду, і Ейрін ставало чимраз важче опиратися знемозі. Понад усе на світі їй кортіло зараз же заплющити очі й віддатися в звабливі обійми сну…

Коли Ейрін вилетіла з тунелю, присутність Шимаса аб Нейвана виявилась аж ніяк не зайвою. Певна річ, вона б і сама змогла здійснити посадку, але не стала пручатися, коли професор, який ширяв у повітрі, мов гордий орел, підхопив її, відніс кроків за тридцять від вирви і лише тоді м’яко приземлився.

— Нам краще триматися подалі звідти, — пояснив він. — Я певен, що леді Ріана захоче захоче закрити тунель одним ударом блискавки.

Ейрін повільно, щоб не запаморочилось у голові, роззирнулася довкола. Вони стояли посеред широкого засніженого поля, над яким яскраво сяяли зорі, і лише вдалині виднілася будівля погодної станції, освітлена багатьма маґічними ліхтарями. Тижні зо два тому Ейрін була тут разом з Івін на виїзному занятті із загальної маґії, присвяченому основам керування погодою; тож вона знала, що зазвичай на станції чергує п’ятеро чаклунок. Схоже, поки жодна з них не помітила появи нежданих гостей із потойбіччя. Та це нічого — скоро вони помітять. Точніше, почують…

Тим часом з-під землі вибрався Колвин, а слідом за ним і Ріана. Вона помахала їм рукою, відступила на кілька кроків і вдарила в отвір такою потужною блискавкою, що її, мабуть, цілком вистачило для миттєвого руйнування тунелю по всій його довжині. Завдяки попередженню професора, Ейрін була готова до цього і вчасно захистила свої вуха від оглушливого гуркоту.

Це була остання маґічна дія, на яку їй вистачило сил. Не в змозі далі опиратися смертельній утомі, вона вчепилася в Шимаса аб Нейвана, розгублено пробурмотіла: „Та це ж нікуди не годиться…“ — й поринула в солодке забуття.