Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
Сапожкбв більше не міг говорити. Обличчя його палало. Але, очевидно, найголовнішого він так і не сказав. Телєгін, приголомшений водоспадом його слів, сидів, відкривши рота, з прохололою кружкою на колінах. У проході вагона почулися кроки, наче йшов хтось неймовірно важкий. Двері купе відхилились, і показався широкий, середній на зріст чоловік з прилиплим до великого лоба темним волоссям. Він мовчки сів під лампою, поклавши на коліна великі руки. На обвітреному грубому обличчі його рідкі зморшки здавалися шрамами, очей не було видно в тіні очних западин і навислих брів. Це був начальник особливого відділу полку товариш Гимза.
— Знову спирту дістав? — спитав він неголосно і серйозно. — Гляди, товаришу…
— Який там спирт? Ну тебе к свиням. Бачиш, чай п’ємо, — сказав Сапожков.
Гимза, не ворухнувшись, прогудів:
— То ще гірше, що брешеш. Спиртякою з вікна так і тхне, в теплушках ворушитись почали, бійці принюхуються… Бузи у нас мало? По-друге, знову філософію завів, дурну волинку, звідси я роблю висновок, що ти п’яний.
— Ну, п’яний, ну, розстріляй мене.
— Розстріляти мені тебе недовго, це ти добре знаєш, і якщо я терплю, то беручи до уваги твої бойові якості…
— Дай-но тютюну, — сказав Сапожков.
Гимза поважно вийняв з кишені ганчір’яний кисет. Потім, звертаючись до Телєгіна, продовжував повільним голосом, наче тер жорна:
— Щоразу одна й та сама неприпустима картина: минулого тижня розстріляли трьох падлюк, я сам допитував, — v гниль, в усьому признались. І він зараз же дістає спирту… Сьогодні розстріляли явну сволоту, денікінського контррозвідника, він же сам його і спіймав в очеретах…
Готово: нажлуктався і тягне філософію. Така у нього виходить капуста, ну, от я зараз стояв під вікном, слухав, — нудить, як від тухлятини… За цю філософію інший, не я, давно б його відправив в особливий відділ, тому що він же розкладається… Він потім два дні хворий, не може командувати полком…
— А якщо ти розстріляв мого університетського товариша? — Сапожков примружився, ніздрі у нього затріпотіли.
Гимза нічого не відповів, наче й не чув цих слів. Телєгін схилив голову… Сапожков говорив, наближаючи спітнілого носа до Гимзи:
— Денікінський розвідник, це так. А ми разом з ним бігали на філософські вечори. Чорт його знає, чого він поліз у білу армію… Може, з розпачу… Я сам його до тебе привів… Досить з тебе, що я виконав обов’язок? Чи тобі треба, щоб я камаринського танцював, коли його в яр повели?.. Я ззаду йшов, я бачив. — Він зблизька пильно дивився Гимзі в темні западини очей. — Можу я мати людські почуття, чи я вже все повинен у собі спалити?
Гимза відповів не поспішаючи:
— Ні, не можеш мати… Інший хто-небудь, там уже не знаю… А ти все повинен у собі спалити… Від такого гнізда, як у тобі, контрреволюція і починається.
Довго мовчали. Повітря було важке. За темним вікном затихли всі звуки. Гимза налив собі чаю, відламав великий шматок сірого хліба і повільно почав їсти, як дуже голодна людина. Потім глухим голосом почав розказувати про чехословаків. Новини були тривожні. Чехословаки збунтувалися в усіх ешелонах, розтягнутих від Пензи до Владивостока. Радянські власті не встигли опам’ятатися, як залізниці й міста опинились під ударами чехів. Західні ешелони очистили Пензу, підтягнулись до Сизрані, взяли її і звідти йдуть на Самару. Вони дуже дисципліновані, добре озброєні і б’ються уміло й відчайдушно. Поки що трудно сказати, що це, — простий військовий заколот, чи ними керують якісь сили ззовні? Очевидно, — і те і друге. В усякому разі, від Тихого океану до Волги спалахнув, як порохова нитка, новий фронт, який загрожує неймовірним лихом.