Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Портал, що з нього вийшла Маріка, нітрохи не був схожий на звичний для неї портал, а являв собою прикріплену до стіни прямокутну раму з блискучого металу.
— То це і є нуль-Брама? — запитала вона у Смирнова, котрий зустрічав їх з місіс Волш у лабораторії.
— Так, — відповів він. — Дуже зручний пристрій, на відміну від класичних порталів. І відкривати легше, і можна переносити з місця на місце — все одно працюватиме.
Маріка не стала питати, чому не працюють переносні портали Конорів. Кейт уже перерахував їй геодезичні фактори, що впливають на роботу порталів класичної конструкції, і це було все, що він знав. А з’ясування деталей у компетентного фахівця, яким був Смирнов, Маріка відклала на потім. Вона чомусь не сумнівалася, що вони матимуть ще вдосталь часу для таких розмов.
— Задля вашого спокою я залишу перехід відкритим, — після паузи промовив Смирнов. — Тільки не варто жорстко сполучати Браму з порталом. М’яке з’єднання дозволить вам заощадити час.
— Добре, — погодилася Маріка.
Смирнов кивнув і рушив до дверей. Маріка та місіс Волш подалися за ним. Вони проминули передпокій і вийшли на ґанок.
Зовні був ясний сонячний день. Невеликий одноповерховий будинок, разом з іще двома такими будинками, стояв на пагорку посеред широкої безлісної рівнини. Лише віддалік виднівся невеликий лісок, біля якого паслося стадо довгоногих тварин, найпевніше, кіз. На півдорозі між будинками та ліском гралося четверо дітей. Хоча на такій відстані визначити їхній вік та стать було важко, Маріка все ж наважилася припустити, що всі вони хлопчики і їм не більше десяти років. Один з хлопчиків був у коротких штанцях та безрукавці, решта троє мали на собі лише труси — або ж настегенні пов’язки.
По інший бік пагорка, на розрівняному майданчику стояла здоровенна потворна будівля метрів сімдесяти завдовжки і десь п’ятнадцяти завширшки. Стіни будівлі складалися з великих бетонних блоків, дуже щільно підігнаних один до одного — лише напруживши зір, можна було розгледіти шви між ними. Будівля мала велику залізну браму для транспорту, а також кілька менших дверей, через які могли проходити люди. Неподалік зачиненої брами стояв зелений армійський джип. Людей ніде видно не було — мабуть, вони знаходилися всередині.
— Ви знаєте, як можна відрізнити північну півкулю планети від південної? — запитав Смирнов.
Оскільки при цьому він глянув у небо, а зараз був день, то Маріка відповіла:
— У північній півкулі сонце рухається за годинниковою стрілкою, а в південній — проти неї.
— Правильно. І якщо трохи зачекаєте, то зможете переконатися, що сонце тут рухається за годинниковою стрілкою. Проте, коли воно сховається за обрієм і настане ніч, ви не побачите в небі знайомих сузір’їв північної півкулі — ні своїх, ні наших.
— То ми не в світі МакКоїв, а на Патрії?
Смирнов посміхнувся:
— Я так і думав, що ви назвете його світом МакКоїв, а не Послідовників. — Він видобув з кишені сигарету, закурив і став так, щоб легкий вітерець відносив тютюновий дим у інший від Маріки бік. — Ні, принцесо, ми не на Патрії. Це зовсім інший світ. Ми називаємо його Альпією — але не на честь гір Альп, а на честь Альпіна Гіґса, який відкрив цей світ.
— Отже, Кейт і Джейн таки зуміли надурити мене, — незадоволено мовила Маріка. — Про Патрію мусили розповісти, а про Альпію промовчали.
— Вони нічого не знають про неї, — озвалася місіс Волш. — Ніхто не знає, крім еволюціоністів.
— Це наша велика таємниця, — підтвердив Смирнов. — Ми відкрили її… Вірніше, першим це відкриття зробив один з ваших родичів, а через шість сторіч ми змогли відновити зв’язок з Альпією.
— Як це… — почала була Маріка, але потім сама здогадалася. — То Конор МакКой був не єдиним, кого Куратор Бартоломео відрядив на пошуки інших світів?
— Він був одним з п’яти.
— Он воно що! Виходить, не випадково перстень Бартоломео було налаштовано на п’ять різних порталів.
— Атож, не випадково. Бартоломео Колонна передав такі персні всім п’ятьом МакКоям, що погодилися на його божевільний план… А втім, як виявилося, його план був не таким уже й божевільним. Принаймні двоє людей з п’яти знайшли населені світи — а це не просто успіх, це справжній тріумф його ідеї.