Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Найсправжнісінька леді?
— Атож, найсправжнісінька.
— І всі леді вдягаються так гарно? — продовжував розпитувати Вільям.
— По-різному, — всміхнулася Маріка. — Але багато вдягаються саме так.
Місіс Волш узяла хлопчика за руку.
— Ходімо, Біле. Тобі час обідати.
— Але я не хочу їсти, — заперечив він.
— Хочеш не хочеш, а мусиш. І що швидше ти пообідаєш, то раніше повернешся до друзів.
Цей арґумент переконав Вільяма, він мовчки спустився з ґанку й попрямував до сусіднього бунґало. Перш ніж піти за ним, місіс Волш запитливо глянула на Смирнова. Той похитав головою:
— Іди сама, Дейно. Ми зачекаємо тут.
Коли місіс Волш з Вільямом увійшли до будинку, Маріка повільно промовила:
— Аліса розповідала, що в неї був менший брат Вільям, який помер наступного дня після народження. Це було п’ять років тому. Якщо зробити поправку на плин часу, то все збігається.
— Так і є, — підтвердив Смирнов. — Щойно ви познайомилися з Вільямом Монтґомері-молодшим. Ще до народження було встановлено, що він має здоровий дар, і Курія постановила вбити його. На щастя, за рік до того Куратором з безпеки став Еміліо Родріґес, і він організував порятунок хлопчика. Вільям змалку мешкає на Альпії і вважає Поля та Бланш своїми батьками, проте знає, що в нього є сестра Аліса. Вочевидь, тому він так розгубився і не привітався з вами одразу. А так він дуже чемний хлопчина.
— Він думав, що я Аліса?
— Схоже, на те. А коли Дейна назвала вас на ім’я, Вільям засмутився.
— Я це помітила, — сказала Маріка. — Тепер розумію, чому вам потрібна Аліса.
— Вона потрібна нам не лише через Вільяма. Багато МакКоїв знають Алісу, як свою родичку, і повірять їй швидше, ніж нам. Проте ви, принцесо, та інші Конори потрібні нам ще більше.
Замовкнувши, Смирнов обвів поглядом рівнину, взяв нову сигарету й закурив. Відтак продовжив:
— Протягом року ми, еволюціоністи, не могли дійти згоди, яку тактику обрати щодо вас. Одні пропонували розірвати зв’язок з вашим світом, а інші, до яких належав і я, вважали це великою помилкою і наполягали на тісному співробітництві з вами. На наше переконання, лише таким чином можна запобігти війні між Послідовниками та Конорами. Я знаю, є дві обставини, що дуже вас непокоять — Заборона і повільний плин часу у вашому світі.
— А ще можливість ядерного нападу, — додала Маріка.
Смирнов гмикнув.
— Бачу, Кейт розповів вам про божевільні марення свого батька. Але запевняю вас, що Послідовники на це не наважаться. Як стверджує доктрина стримування, ядерна загроза реальна лише доти, доки супротивна сторона не має адекватних засобів для удару у відповідь. Сама лише перспектива проникнення Конорів до нашого світу, де вони здатні влаштувати масштабні акції відплати, зупинить Послідовників. Навіть один-єдиний уцілілий Конор-месник може завдати непоправної шкоди планеті, на якій знаходиться безліч атомних та гідроелектростанцій, шкідливих підприємств і арсеналів зі зброєю масового враження. А що ж до Заборони, то я майже не сумніваюся в наявності у всіх Конорів імунітету. Та навіть якщо й ні, це лише тимчасова проблема. Серед дев’яноста трьох МакКоїв з нашого світу близько половини — неодружені молоді люди та незаміжні дівчата. Їхній дар недієздатний, зате вони є носіями невразливості на Заборону, яку зможуть передати своїм з Конорами спільним нащадкам.
— Це вимагатиме чимало часу, — зауважила Маріка. — А час у нас іде занадто повільно.
— Його можна прискорити, жорстко сполучивши порталами ваш світ з Альпією. Тоді вже час у нашому світі, хай і трохи, лише на сім відсотків, та все ж відставатиме від вашого.
— І справді, — погодилася Маріка, прикинувши подумки усереднений плин часу. — А ви дозволите нам встановити постійне з’єднання?
— Вам не доведеться питати нашого дозволу, — відповів Смирнов. — Ми, еволюціоністи, вже вирішили передати Конорам контроль над Альпією.
— Ого! — Маріка аж не повірила своїм вухам. — Передати нам контроль? Але чому?
Смирнов якось безпорадно знизав плечима.
— А що нам залишається робити? Це, до речі, друга причина, чому я від самого початку виступав за співпрацю з вами. І ми, і МакКої з нашого світу — люди, розніжені благами постіндустріальної цивілізації, до того ж нас надто мало, щоб створити тут стійку спільноту і підтягти цей світ до нашого рівня. Швидше вийде навпаки: наступні покоління МакКоїв, попри всі зусилля еволюціоністів, скотяться в бронзову добу.
— А ви гадаєте, що ми, Конори, зможемо нав’язати цьому світові свою феодальну цивілізацію?