Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Відтоді кораблі з Великої Північної Землі жодного разу не підходили до острова. Вочевидь, лихі моряки та їхні царі второпали, що могутніх богів краще не гнівити. А острівний люд після тривалих суперечок зі своїми жерцями вирішив також поклонятися й богам Чужих. На словах Чужі не заперечували, проте відмовилися розкривати таємницю своїх обрядів. Острівний люд був дуже засмучений. Зате місцеві жерці дуже цьому раділи…
Згодом в одного подружжя Чужих нарешті народився син. Коли хлопчик трохи підріс і став гратися з дітьми острівного люду, дехто намагався розпитати в нього про богів його племені. Проте марно — чи то Чужі не втаємничували дітей у свою віру, чи, може, якнайсуворіше заборонили хлопчику говорити про богів при сторонніх.
А минулого року на острові з’явилося чимало нових Чужих, і серед них особливо вирізнялися молоді чоловіки з мечами — зрозуміло, залізними. Острівний люд відразу збагнув, що це не жерці, а воїни.
Чужі-воїни також тішилися прихильністю могутніх богів, але в усьому іншому вони дуже відрізнялися від Чужих-жерців. З ними було легше мати справу, вони охоче спілкувалися з острівним людом і не гребували місцевими дівчатами. Кілька дівчат, зокрема й Анда, старша Темерикова сестра, вже ходили з великими животами, а дві з них невдовзі мали народити.
Коли Чужі-воїни навчилися розуміти тутешню мову, а дехто з місцевих вивчив їхню (яка, до речі, дуже відрізнялася від мови жерців), острівний люд став розпитувати їх про богів. На відміну від жерців, воїни не напускали туману, а відверто розповіли, що бог у них один і звати його Отець Небесний. Цей бог такий могутній, що не терпить інших богів, крім свого сина Спасителя… який, за твердженням Чужих-воїнів, є той самий Отець Небесний! Останнє справило на острівний люд неабияке враження: бог, що зміг породити самого себе, направду могутній бог! Знову порадившись і посперечавшись зі своїми жерцями, острівний люд звернувся до Чужих-воїнів з проханням дозволити їм поклонятися Отцю Небесному. Воїни не заперечували й дуже скоро привели двох нових жерців, що не були такими потайними, як старі, й погодилися навчити всіх охочих своїм обрядам. Щоправда, натомість вони вимагали зректися всіх інших богів острова, що викликало невдоволення місцевого жрецтва. Проте нові жерці були невблаганні, вони приймали до вірних Отця Небесного лише тих, хто визнавав його Богом Єдиним. Врешті-решт острівний люд вирішив не суперечити новим жерцям, але потайки продовжував шанувати й старих богів, аби не сердити їх і не накликати на себе біду…
Крім воїнів, на острові оселилися й інші Чужі, серед яких були чоловіки та жінки різного віку, а також діти. Вони розмовляли тією ж мовою, що й старі жерці, і трималися осторонь острівного люду, спілкуючись здебільшого поміж собою та з воїнами. За якийсь час стало зрозуміло, що ці Чужі, хоч і одного роду-племені з воїнами, проте до переселення на острів мешкали в зовсім інших краях.
А зі своєї землі Чужі-воїни згодом привели з півсотні людей, що начебто й були їхніми краянами, але не належали до їхнього роду. Острів’яни прозвали цих людей Простими і невдовзі визнали їх за своїх, бо вони також були землеробами, скотарями та ремісниками. Так само, як і Чужі, Прості шанували Отця Небесного, однак не тішилися його особливою прихильністю. Через те вони заздрили Чужим, боялися їх і пошепки говорили про якесь відьомство. Зрештою острівний люд з’ясував, що під цим словом вони розуміють саме ту надзвичайну силу Чужих, якою їх нагородив Отець Небесний. Тим більше було незрозуміло, чому всі Прості так бояться відьомства…
Попервах острів’яни взагалі не розуміли, навіщо Чужим знадобилося приводити сюди Простих. Та невдовзі виявилося, що Прості чимало знають і вміють. За наказом Чужих, вони стали навчати острівний люд багатьох корисних речей — як будувати великі човни й міцні хати, як видобувати руду, витоплювати й кувати залізо, як ткати тонке полотно, як краще обробляти землю й розводити худобу тощо.
Хоча, звісно, Простим було далеко до Чужих, які з допомогою своїх дивовижних залізних тварин швидко побудували собі село, яке називалося Містом. А два місяці тому вони спорудили посеред Міста здоровенну хату й назвали її Палацом. Потім привели ще зо три десятки Простих, які займалися оздобленням Палацу зовні та всередині. Ці Прості не залишилися на острові, їх повернули додому, а натомість привели інших, уже не будівничих, а слуг — вони мали доглядати за Палацом і прислуговувати майбутнім правителям острова.