Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Исторические детективы » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу
Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

Электронная книга - «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу». Краткое содержание книги:

Після виходу у відставку колишній філер Київського охоронного відділення Іван Карпович Підіпригора купує на зібрані гроші невеликий хутір Курбани Роменського повіту Полтавської губернії, де збирається вести спокійне життя провінційного землевласника. Та спокій йому дуже швидко набридає, тож Іван Карпович охоче починає займатися цікавими справами і поступово стає справжнім приватним детективом, а потім і зіркою пригодницької літератури всієї Російської імперії.
1 ... 168 169 170 171 172 173 174 175 176 ... 187
Перейти на страницу:

— А до чого тут есдеми?

— Вони розраховують, що повстання військових набуде форми революції. Що повстанцям вдасться похід на Петербург. До того ж, вони розраховують на допомогу німців, яким обіцяють віддати Царство Польське і прибалтійські губернії. Громадянська війна, вторгнення німців, мільйони біженців з окупованих територій — усе це мусить призвести до падіння дому Романових.

— Але німці просто захоплять Росію!

— Бунтівники сподіваються, що, захопивши владу в Росії, зможуть перекинути вогонь революції і на Австро-Угорщину, і на Німеччину. Такий у них план.

— Руки догори! — лунає голос, і я кривлюся від власної дурості. Це ж треба, залишитися балакати у порожньому коридорі! Ми ж навіть у кімнату не зайшли. — Руки! — наполягає Мефодій, той есдем, автор сценарію, що так люто ненавидів мене, мабуть, через ревнощі до пані Анастасії. Зараз він цілиться, і мені нічого не залишається, крім як підняти руки. Полковнику теж. Мефодій задоволено посміхається.

— А я недооцінював тебе, Іване Карповичу! Думав, якийсь блазень, дурник, потрібний царату, щоб притлумити класові протиріччя і зробити вигляд, наче в мужика є перспективи в імперії Романових. А ти виявився хитрим. Ти дізнався все в Анатоля, так? Я здогадувався, що він би навряд чи загуляв у такий момент. Ви його арештували, і він усе розповів? Слабак, я казав, що йому не можна довіряти. Бо він ставить кіно вище за революцію.

— Що ви збираєтеся робити? — питаю я навмисно гучно.

— Нічого, просто чекати. Раз ви не здогадалися завадити прем’єрі, то ви програли. І не треба кричати, в залі вас не почують, там зараз, якщо я не помиляюся, ґвалтують ту сучку. Ти заради неї приїхав, га, Ваню?

— Не смійте так називати пані Анастасію! — верещу я. А він сміється. Дарма, бо крик мій чують офіцери з кімнати, виглядають. Мефодій наставляє револьвер на них, а я вихоплюю свій. Мефодій намагається навести на мене, а я стріляю. Він теж встигає вистрелити, але я стрибаю вбік, а він падає з акуратною діркою в лобі. Ми прислухаємося. Показ у залі триває, здається, на постріли не звернули уваги.

— Полковнику, треба діяти і діяти терміново! — кажу Клобукову.

— За мною! — кричить він офіцерам і біжить.

Треба віддати належне, діяв він дуже швидко. Один із його офіцерів наказав поліції та козакам оточити інститут шляхетних панянок подвійним кільцем, щоб і відгородити від натовпу, і не випустити нікого. Інші помічники почали розсилати секретні телеграми в усі гарнізони західних губерній. Також був сповіщений Генштаб. Там спочатку відмовлялися вірити в те, що відбувається. Але коли кілька сотень вищих офіцерів армії та поліції в Києві почали співати «Інтернаціонал» і викрикувати бунтівні лозунги, то довелося. Інститут був узятий штурмом після жорстокого бою, в якому майже не було полонених. Офіцери, які ще кілька годин тому були віддані імперії та государю, тепер відчайдушно відстрілювалися, наче запеклі бунтівники. Коли бачили, що оточені, то пускали собі останню кулю у скроню чи кидалися з шаблею на вірну смерть. Так само чинили й солдати з кількох невеличких гарнізонів, куди наказ про заборону прем’єри «Вбити варвара» не дійшов. Там піднімалися повстання, які жорстоко придушувалися сусідніми частинами. Про ці події не повідомляли, а чутки розповідали про загони німецьких шпигунів, як намагаються організовувати заколота в тилу, щоб послабити війська перед неминучою війною.

За подальшим розвитком подій я слідкував з хутора, куди відбув майже одразу після невдалої прем’єри «Вбита варвара». Як мені відомо, головні заколотники, Луначарський, Плумпе та Бутурлін, змогли втекти. Анатоля я наказав Гриші відпустити сам. Бо ж Анатоль розповів про диявольський план у всіх подробицях і допоміг йому протидіяти. Гриші я дав ще сотню за хорошу роботу. З пані Анастасією не бачився, бо в неї й так було достатньо клопоту через участь у тому кіно. Влада вирішила повністю знищити всі копії «Вбита варвара», що й було зроблено. Публіці повідомили, що фільм допрацьовується, але наближалася справжня війна, а не кіношна, тож про стрічку швидко забули.

Так само забута про все домовилися й ми з полковником Клобуковим. Про мою участь у справі не згадували, я дав підписку про нерозголошення. Вже сам собі я присягнувся більше ніколи не мата справ із кіно, сидів на хуторі, де ми з графом активно дописували старі оповідки. Маєвський дедалі більше думав про роман, який принесе йому славу і висуне в перший ряд серйозних письменників імперії. Я ж займався поточними справами, інколи їздив у гості до Бахмача, де мені були завжди раді.

Військово-польова історія з умовно щасливим завершенням

сі чекали війни, тож мої оповідки вже не викликали такої зацікавленості, як раніше. Воно й добре, бо потік відвідувачів на хутір значно всох, граф узявся за фізичні вправи і тактичну підготовку з тим, щоб піти добровольцем, як тільки почнеться війна. Маєвський вважав, що саме війна допоможе йому написати великий роман, який його прославить. Моїми спогадами він більше не займався, згадував про них неохоче і давав зрозуміти, що не вважає їх справжньою літературою. Я теж не вважав, куди там мені, мужику, до літератури. Так, побрехеньки, щоб людям цікаво було почитати.

Оповідок ми зробили незлий запас, то тепер можна було деякий час не писати, і я зайнявся справами, які останнім часом закинув. Якраз був на ставках, які купив за порадою Єлизавети Павлівни. Там зміцнювали дамбу, і я дивився, щоб робили на совість, а не абияк. В обід поїхав на хутір і там біля воріт побачив бричку. Роменського візника, їх у місті небагато було, то всіх знав. Приїхав хтось, хоч нікого я не чекав.

Коли підійшов ближче, то дуже здивувався, бо побачив не абикого, а лікаря, якого колись звільнив із полону в барона Балтики під час пригод із поручиком Нестеровим Лікар сидів у бричці й куняв. З мого наказу без мене гостей у двір не пускали. Дрімав і візник, що привіз лікаря, але прокинувся, торкнувся свого пасажира. Той мене побачив і чомусь дуже зрадів.

— Іване Карповичу, радий вас бачити! — підбіг до мене тиснути руку. З ним була якась невеличка валізка, повна, аж боки повипиналися.

— Доброго дня, — я був здивований, і він це помітив.

— Впізнаєте? Я лікар Шиманський, ми з вами познайомилися...

— Впізнаю, впізнаю! — перервав я його, щоб зайвого при візнику не патякав, бо ж більшість їх на поліцію працюють, а роменська поліція мене не любить. — Прошу за мною.

Провів його у садок, де ми сіли за стіл в альтанці. Я попросив Уляну Гаврилівну зробити нам чаю. Лікар мовчав, поки вона не пішла.

— Іване Карповичу, я прибув до вас за дорученням у дуже важливій справі, — він зробив паузу, а я зобразив байдужість. — Ви, мабуть, здогадуєтеся, що я є членом одної організації, яка має на меті встановлення у нашій державі справедливого ладу.

— Що ви з бунтівників, я здогадуюся. Але не розумію, які у вас можуть бути справи до мене.

— Ми пропонуємо вам очолити організацію, яка стане легальним крилом нашої партії.

— Що? — чесно кажучи, він мене здивував.

— Іване Карповичу, наближається війна А війна — це час, коли влада слабшає. Згадайте Японську, тоді ми ледь не скинули царя. Зараз війна обіцяє бути значно важчою і не десь далеко, аж за Сибіром, а тут, поруч.

— Я прихильник правлячого дому і...

— Іване Карповичу, послухайте мене. Кілька хвилин, ознайомтесь із пропозицією, а потім уже вирішуйте. Будь ласка.

1 ... 168 169 170 171 172 173 174 175 176 ... 187
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)