"Сатурна" майже не видно
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Лещенко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Сатурна" майже не видно». Краткое содержание книги:
Порушимо це мовчання. Тепер це можна зробити. Візьмемо одну з папок, струснемо з неї пилюку часу. Почнемо читати документи. І ось ми вже чуємо живі голоси й бачимо героїв повісті.
«А, голуб'ята, стривожились! — радів Рудін. — Он що робиться! Це чудово. І хай живуть захисники міста-героя!» Рудін спробував уявити собі це місто, в якому він ніколи не був, місто, до якого ще так недавно з тріумфальним виттям рвались гітлерівські орди. Рудіну довелася якось слухати німецьку радіопередачу, яку вели з берега Волги. Фоном передачі був безперервний гуркіт вибухів. А репортер у цей час очманілим, хрипким голосом вигукував короткі фрази:
— Пікірувальники Герінга перетворюють місто в руїни! Місто — гігантське вогнище! Дим сховав сонце! Сутінки опівдні! Це апофеоз. Я мию свої чоботи у Волзі. Слухайте, це хлюпоче волзька вода!..
Після передачі грали марш і били в барабани. Хоч Рудін і знав дещо від Маркова про справжній хід війни, від цієї передачі на душі у нього стало холодно і тривожно. Тим радіснішим був зараз його тріумф. Уява малювала йому картину розбитого, заметеного снігом міста, в якому цілу добу не вщухав бій. Учора Берлін передавав, що боротьба йде за кожний будинок. Це здорово! Чи давно вони горланили, що на шляху до Сталінграда їхні війська за день просуваються на п'ятдесят кілометрів? А потім з розгону врізались у місто і тепер тижнями ведуть бої за кожний будинок, і все, чого вони досягли за літо, уже пішло прахом. Фортеця на Волзі стає всенімецьким кошмаром…
Рудін не міг заснути. Все, що він дізнався сьогодні, треба точно і докладно викласти в донесенні. Про це він і думав, крокуючи в темряві у своїй тісній кімнатці.
Те, про що Рудін дізнався цього вечора, виявилося ще серйознішим, ніж він гадав. У грудні і січні обстановка в «Сатурні» визначалась одним словом — Сталінград. Дійшло ось до чого. Коли стало остаточно ясно, що шоста армія гине, Мюллер на вечірній п'ятихвилинці зажадав, щоб були припинені будь-які розмови про це місто, які заважають співробітникам зосередитись на важливіших для них питаннях. Він попередив, що такі розмови будуть розцінюватись як ворожа пропаганда, як пораженство.
Але марно! Чорна тінь розгрому армії Паулюса лежала навіть на обличчях співробітників. І сам Мюллер уже не міг володіти собою. Коли почався і першу добу успішно йшов наступ групи військ Манштейна, що кинулись на порятунок оточених військ Паулюса, Мюллер на п'ятихвилинці урочисто оголосив про це.
— Цей наступ, — сказав він, — приклад, який дає всім нам армія. Вона завдає навального удару і по доморослих політиках та песимістах.
Але через кілька днів стало відомо, що генерала Гейма — командира танкового корпусу, на якого покладались головні надії, генерала, чиє ім'я за останні дні називалось в усіх радіопередачах, генерала, якого не далі як учора називали «втіленням безпощадної відплати ворогу», цього генерала наказом Гітлера звільнено з поста, його розжалували в солдати і судитимуть.
Це було вже занадто! У Мюллера вистачило глузду не проводити цього дня п'ятихвилинки. Але німців чекали ще важчі випробування, апогей яких настав наприкінці січня. На Волзі — катастрофа, розгром, а Берлін ще сурмить про стійкість героїв. Гітлер присвоює Паулюсу звання фельдмаршала, а назавтра з'ясовується, що фельдмаршал здався в полон разом з своєю армією. Більше його ім'я не згадується ніде. Німеччина в траурі. Радіо передає тужливий плач дзвонів. У коридорах «Сатурна» тиша. Співробітники намагаються не виходити з своїх кімнат, щоб не потрапити на очі начальству, і наче бояться один одного. Кілька днів не проводяться п'ятихвилинки.
Увечері четвертого лютого, коли Німеччина вже зняла траур, Рудін працював в оперативному залі. Оператори раз у раз клали на стіл Фогеля радіодонесення агентів. Змарнілий, неголений, Фогель швидко читав і передавав їх Рудіну. Майже всі донесення стосувалися Сталінграда, І було видно, що агенти теж переживають страх. Одне з донесень Фогель прочитав і вже подав Рудіну, потім, певно, передумавши, хотів покласти його в папку, але знов передумав і віддав Рудіну.
Рудін прочитав:
«Росіяни твердять, начебто в Сталінграді знищено і взято в полон цілу армію, і називають це початком кінця Німеччини. Серед населення панує небувале піднесення. Завербований у жовтні агент Зуб учора з'явився на зустріч і заявив, що більше не працюватиме. Загрожував викриттям. Чекаємо негайних вказівок».