Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
Судячи з купи викопаної землі, підліток зробив висновок, що яма неглибока — йому десь по коліна. Та, здавалось, її глибина й форма загалом цибаня задовольняли. Він добув з мішка щось, загорнуте в чорну тканину. З його рухів було видно, що воно м’яке. «Можливо, чоловік збирається поховати в ямі чийсь труп?» Від такої думки серце в підлітка забилося. Своїм розміром предмет, загорнутий в тканину, не перевищував кота. «Якщо це людський труп, то хіба що немовляти. Та що змусило його закопувати це в моєму саду?» Підліток проковтнув слину, яка непомітно накопичилася в роті, і видав такий гучний звук, що навіть сам злякався. Його і цибань міг почути.
Після того, наче підстьобнутий цим звуком, закричав заводний птах: крі-і-і-і… крі-і-і-і… Здавалось, ніби він накручував ще більшу пружину.
Почувши цей крик, підліток інтуїтивно відчув, що зараз має статися щось дуже важливе. Він прикусив губу й почав машинально терти обидві руки. Було б краще, якби він усього цього не бачив. Та вже пізно. Він уже не міг відірвати очей від того, що відбувається в саду. Злегка розтуливши рота й притиснувшись носом до холодної шибки, він спостерігав дивну драму, що розгорталася в саду, й уже не сподівався, що хтось з домашніх прокинеться. «Навіть якщо зчиниться великий шум, ніхто з них не прокинеться, — думав підліток. — Крім мене, цього звуку ніхто не чує. Так було визначено від самого початку».
Нахилившись, цибань обережно поклав чорний згорток на дно ями. Випростався і довго дивився на нього зверху. Виразу його обличчя, що опинилося в тіні дашка кепки, не було видно, але здавалося, що він похмурий і навіть трохи врочистий. «Усе-таки це чийсь труп», — подумав підліток. Потім цибань рішуче взяв у руки лопату й почав засипати яму землею. Скінчивши цю роботу, він злегка утрамбував землю, приставив лопату до дерева й кудись пішов з мішком. Ні разу не обернувся й не дивився на верхівку сосни. Заводний птах більше не кричав.
Підліток обернувсь і подивився на годинник. Напруживши зір, зрозумів, що його стрілки показують половину третьої. Потім ще хвилин десять через щілину в завісках він стежив за сосною, сподіваючись помітити якийсь рух, але незабаром йому раптом захотілося спати — так, ніби його накрили зверху залізною кришкою. Підліток хотів дізнатися, що буде далі з коротуном на дереві й заводним птахом, але вже не міг розплющити очей. Нетерпляче знявши кофту, він забрався в ліжко й заснув як убитий.
6
Я купую нове взуття
Що повернулося додому
Пройшовши від станції метро «Акасака» людною вулицею з рядами ресторанів і пивничок по обидва боки й піднявшись трохи вгору пологим схилом, я опинився перед шестиповерховою будівлею — не дуже новою й не старою, не дуже високою і не малою, не дуже пишною й не убогою. На її першому поверсі містилося туристичне агентство: в його просторій вітрині видніли рекламні плакати з краєвидом порту на острові Міконос і трамвайної лінії в Сан-Франциско. Троє службовців за вікном заклопотано перемовлялися по телефону й стукали по клавішах комп’ютера.
У зовнішньому вигляді будівлі не було нічого примітного. Здавалося, ніби така звичайнісінька споруда зведена за кресленням, скопійованим із малюнка, який зробив на уроці учень початкової школи. А ще складалося враження, наче їй зумисне надали такого вигляду, щоб вона нічим не вирізнялася серед інших. Через це навіть я, простежуючи по порядку номери будинків, мало не пройшов мимо. Поряд з дверима туристичного агентства я помітив скромний парадний вхід до будівлі. Проглядаючи таблички, я зрозумів, що в ній орендують приміщення дрібні фірми — юридичні контори, конструкторські бюро, імпортні представництва, зубні лікарі тощо. Деякі таблички все ще блищали новизною, і я виразно бачив у них своє відображення. А от табличка з номером 602 добряче постаріла й потьмяніла. Видно, жінка влаштувала тут свій офіс досить давно. На табличці було викарбувано: «Akasaka Fashion Design». Її потьмянілість мене трохи заспокоїла.
За скляними дверима в глибині фойє я побачив ліфт. Щоб ним скористатися, відвідувач мав подзвонити в офіс, який збирався відвідати, й почекати, поки звідти розблокують замок. Я натиснув на кнопку поряд з номером 602. Напевне, телекамера передавала моє зображення на їхній монітор. Я озирнувся і в кутку під стелею помітив щось схоже на мініатюрну телекамеру. Невдовзі загурчав розблокований замок, і я, відчинивши двері, зайшов усередину.