Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
Жінка звернула погляд на небо, ніби в голові розраховувала: якщо взяти звідси, а інше перекласти туди… А я тим часом вивчав її макіяж — ледь-ледь підведені очі й м’який вигин вій, що ніби здавалися якимсь символом.
Вона злегка скривила губи.
— Немала сума.
— Як на мене, величезна.
Кинувши на землю сигарету, на дві третіх недокурену, жінка старанно роздушила її туфлею. Потім вийняла із плоскої сумочки шкіряний футлярчик для візиток і сунула мені в долоню одну картку.
— Завтра рівно о четвертій прийдіть за цією адресою.
На картці чорними ієрогліфами вказувалася тільки адреса — район Мінато, Акасака, квартал, номер будинку й офісу. Без імені й телефону. На звороті — узагалі нічого. Я підніс картку до носа — жодного запаху. Звичайний білий папір.
Я поглянув на неї.
— А де ж ім’я?
Жінка вперше всміхнулась і спокійно хитнула головою.
— Адже вам, здається, потрібні гроші. А хіба гроші мають ім’я?
Я також хитнув головою. Звичайно, гроші не мають імені. А якби й мали, то вже не були б грошима. Вони набувають значення завдяки своїй анонімності, схожій на темну ніч, і перевазі, що перехоплює подих, — здатності обмінюватися на що завгодно.
Жінка підвелася з лавки.
— Так ви зможете прийти о четвертій?
— І тоді я отримаю гроші?
— Побачимо, — відповіла жінка, і в кутиках її очей пробігла усмішка, як жмури на піску під вітром. Ще раз озирнувшись навколо, вона машинально обтрусила поділ спіднички.
Після того, як вона швидко зникла в людському натовпі, я зупинив свій погляд на роздушеному недокурку і яскраво-червоній губній помаді, що лишилася на фільтрі. І це відразу викликало в моїй пам’яті спогад про вініловий капелюшок Мальти Кано.
Якщо в мене й була якась перевага, то лише в тому, що я не мав що втрачати. Можливо.
5
Що відбувалося вночі
Цей різкий, виразний звук підліток почув серед ночі. Він прокинувся, намацав вимикач лампи й оглянув кімнату. Годинник на стіні показував майже другу. «Що може відбуватися у світі в таку пізню годину?» — здивувався підліток.
Незабаром звук повторився. Безперечно, він долинав знадвору. Хтось накручував десь велику пружину. Хто, власне, робить таке серед ночі? Та ні, це тільки здається, ніби хтось накручує пружину, а насправді це не її скрипіння. Напевне, десь птах кричить. Підліток підніс стілець до вікна, сів на нього і, розсунувши завіски, прочинив вікно. Посередині неба висів великий повний місяць, який буває наприкінці осені, й заливав увесь сад своїм майже денним світлом. Дерева у саду справляли на підлітка інше враження, ніж удень. Уже не здавалися такими привітними, як завжди. Дубове гілля, рясно вкрите листям, неслухняно погойдувалося під нечастими подувами вітру й неприємно скрипіло. Каміння в саду побіліло, стало гладеньким і безживно, немов обличчя мертвих, вдивлялося в небо.
Птах, здається, кричав на сосні. Підліток висунувся з вікна й подивився нагору, але розгледіти птаха знизу, що сховався за густим гіллям, не зміг. «Що це за птах? От би його побачити», — подумав підліток. Хотілося запам’ятати його забарвлення і форму, щоб завтра в атласі дізнатися його назву. Цікавість так його розібрала, що дрімота зовсім вивітрилася. Найбільше підліткові подобалося розглядати в атласі риб і птахів. Ці чудові книжки, які йому купили батьки, стояли рядами на книжковій полиці в його кімнаті. До школи він ще не ходив, але вже вмів читати.
Кілька разів покрутивши пружину, птах замовк. «Цікаво, чи хто-небудь, крім мене, чув його? — подумав підліток. — Тато або мама? А бабуся? Якщо не чули, то завтра вранці я зможу їм розповісти, як о другій годині ночі в саду на сосні сидів якийсь птах і кричав голосом, справді схожим на скрипіння пружини. От якби я хоч раз його побачив! Тоді я міг би всім сказати, яка його назва».
Птах більше не кричав. Мовчав, мов камінь, ховаючись в умитих місячним сяйвом гілках сосни. Потім, ніби попереджуючи про щось, у кімнату влетів холодний вітер. Підліток здригнувся і зачинив вікно. На відміну від горобця чи голуба, цей птах так просто людям не показується. В атласі підліток читав, що майже всі нічні птахи — розумні й обережні. «Він, напевне, знає, що я стежу за ним, а тому не покажеться, хоч би як довго я його підстерігав». Підліток вагався — йти в туалет чи ні. Туди доводиться йти довгим темним коридором. Ні, краще залізти в ліжко й заснути. А до ранку можна ще потерпіти.
Підліток вимкнув світло й заплющив очі, але, зацікавившись птахом, що сидів на сосні, ніяк не міг заснути. Хоча лампа й не горіла, знадвору, крізь завіску, струмувало манливе місячне сяйво. Коли заводний птах знову прокричав, підліток, не вагаючись, зіскочив з ліжка. Цього разу лампу не запалив, а, накинувши на піжаму кофту, сів на стілець перед вікном. Ледь-ледь відхиливши завіску, підліток крізь щілину глянув у бік сосни. «Тепер уже птах не здогадається, що я за ним стежу».