Книга дивних нових речей

Пітере, я рада, що звеселила твою душу, написавши, що кохаю тебе, але ти поводишся як маленький хлопчик, якому здається, ніби всьому світові кінець, коли мама сердиться на нього, та тільки-но вона сказала, що любить його, як усе вже знову гаразд. Звісно, я люблю тебе: ми вибудували наші стосунки з років відданості й близькості, і це невіддільна частка наших розумів і сердець. Дрібка негараздів не може стерти наше кохання. Але це також не означає, що наше кохання може виправити ці негаразди. Виходить так, що в моєму житті просто зараз відбуваються жахливі, гнітючі події, яким я мушу давати раду сама почасти тому, що тебе немає поруч, а частково й тому, що ти не можеш чи не хочеш мене морально підтримати. Я читала те, що ти написав про наркозалежність, пошкодження мозку тощо, і, можливо, ти й маєш рацію — в такому разі це матиме наслідки для наших стосунків, наслідки, які мене зовсім не тішать, — а може, це просто зручне виправдання для тебе, еге ж? Ти б і хотів виявити зацікавлення в тому, що коїться в моєму житті — чи, як на те вже пішло, то й у всьому світі — але не можеш, бо твій мозок пошкоджено. Тому все гаразд.

Мені шкода, що слова мої такі гіркі. Просто я дуже, дуже сильно пригнічена. Нумо обоє винуватити свій організм: ти — пошкоджений мозок, а я — надлишок гормонів! Відтоді як завагітніла, я почуваюся значно вразливішою. Хоча, звісно, довкола вистачає жахливих подій, ніяк не пов’язаних із моїми гормонами.

Ось так я й підійшла до похорону, з якого щойно повернулася. Твій «очевидний» висновок, що Біллі наклав на себе руки, виявився неправильним, хоча зрозуміло, чому ти так вирішив. Я подумала те саме, коли мені зателефонувала Шейла. Але насправді все гірше. Самогубство вчинила Рейчел. Дитина, з якою, здавалося, все гаразд. Не було жодних прикмет, що вказували б на таке, або, якщо й були, то Шейла їх прогледіла. Може, вона була надто стурбована депресією Біллі, щоб щось помітити. Звісно, тепер вона страждає і картає себе, намагаючись пригадати кожну дрібницю, яку сказала чи зробила Рейчел. Але, наскільки я можу сказати, її донька поводилася цілком нормально як на дівчину-підлітка: ходила до школи, сварилася з братом, слухала низькосортну поп-музику, переймалася зачіскою, сідала на дієту і відразу ж кидала її, сьогодні заявляла, що вона вегетаріанка, а завтра жадібно поїдала смажене курча. Звісно, тепер Шейла вважає це все ознаками психічного розладу, але, зважаючи на те, якими складними на вдачу можуть бути дванадцятирічні дівчата, я гадаю, що вона занадто сувора до себе. Що насправді було в Рейчел у голові, нам уже ніколи не дізнатися. Відомо тільки те, що одного ранку вона пішла на автомобільне звалище неподалік їхнього дому, пролізла крізь діру в дротяному паркані (місце було зовсім закинуте) і заховалася в купі автомобільних шин. Дівчина проковтнула цілу пригорщу пігулок — материного снодійного, знеболювального — звичайних ліків, що є в кожній домівці. Рейчел ковтнула їх дуже багато, запила ароматизованим молоком, згорнулася серед тих шин і померла. Її знайшли лише четвертого дня. Записки вона не залишила.