Темна вежа. Темна вежа VII

— Кальї лежать у тому напрямку, — показав Роланд рукою. — Якщо підете, дехто з вас, а може, й багато хто з вас загине в дорозі, бо там водяться дикі голодні звірі, а вода, якщо вона і є, то отруйна. Я не маю ні найменшого сумніву, що фолькен у Кальї зрозуміють, хто ви такі і що робили, навіть якщо ви збрешете. Бо серед них є манні, а манні багато бачать. Проте вам можуть подарувати прощення, а не смерть, бо в серцях тих людей набагато більше місця для милосердя, ніж ви можете осягнути своїм розумом. Чи я — своїм. У тому, що вас поставлять до роботи і решта вашого життя мине аж ніяк не в розкошах, до яких ви звикли, а у тяжкій праці й семи потах, я не сумніваюся. Але закликаю вас іти, хоча б для того, щоб спокутувати все, що накоїли.

— Ми не знали, що робимо, смертоносний ти чоловіче! — розлючено заверещала жінка з задніх рядів.

— ЗНАЛИ! — закричав у відповідь Джейк, та так голосно, що перед очима попливли чорні цятки, і Роландова рука знову миттєво опинилась на його руці, щоб стримати. Чи справді він був готовий полити юрбу вогнем з «койота», знову принести в це жахливе місце смерть? Він не знав. Знав лише, що його руки, руки стрільця, іноді не слухалися голосу розуму, коли в них опинялася зброя. — Не смійте казати, що не знали! Ви знали!

— От що я вам дам, — сказав Роланд. — Ми з моїми друзями… тими, хто вцілів, хоча я певен, що той, хто лежить мертвий, погодився б, тому я говорю і від його імені також… залишимо це місце, як є. Я не сумніваюся: тут стільки їжі, що вам на все життя вистачить, є роботи, які вам готуватимуть, і пратимуть одяг, і підтиратимуть сраки, якщо вам саме таке життя потрібне. Залишайтесь тут, якщо ви волієте бути в чистилищі, а не спокутувати гріхи. На вашому місці я б пішов. Уздовж залізничних колій, які виведуть із краю пітьми. Розкажіть тим людям про все, що накоїли, поки вони самі не зрозуміють, станьте навколішки, оголіть голови і благайте їхнього прощення.

— Нізащо! — категорично викрикнув хтось. Але на обличчях деяких промайнув сумнів — принаймні так здалося Джейкові.

— Як хочете, — мовив Роланд. — Своє останнє слово я сказав. Наступний, хто заперечить, замовкне навіки, бо моя подруга готує мого друга, свого чоловіка, до похорону, і мене переповнює горе та лють. Хто з вас наважиться ще щось сказати? Хто кине виклик моєму гніву? Якщо так, то ви кинете виклик цьому. — Він витяг свого револьвера й приклав його дулом до заглибини біля ключиці. Джейк виступив уперед і став з ним пліч-о-пліч, нарешті витягши свого «койота».

На мить запала мовчанка. А потім чоловік, що говорив, відвернувся.

— Не стріляйте в нас, містере, ви й так уже багатьох убили, — різко сказав хтось.

Роланд не відповів, і натовп став розсмоктуватися. Деякі Руйначі побігли, решта, мов застуду, підхопили естафету. Вони тікали мовчки, крім тих, хто схлипував від плачу, і невдовзі їх поглинула темрява.