Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Шимі кивнув. Він, кульгаючи, спираючись на Дінкі, підійшов до лавки, і все одно ніхто не звернув уваги на рану в нього на нозі. Вона здавалася такою дрібницею порівняно з тим, що їх спіткало. Безперечно — якби Шимі Руїс помер тієї ночі, то причиною смерті всі б вважали відкривання порталу між Краєм Грому й Америкою. Ще один акт телепортації вимагатиме від нього величезних зусиль і може стати смертельним. Що порівняно з цим поранена нога?
— Я спробую, — відповів Шимі. — Я старатимусь, правда-правда.
— Нам допоможуть ті, хто допомагав зазирнути в Нью-Йорк, — сказав Тед.
Саме Тед додумався, як визначити поточні дату й час в Америці Наріжного світу. Він, Дінкі, Фред Вортінгтон (схожий на банкіра чоловік) і Дані Ростова бували в Нью-Йорку і змогли викликати в пам’яті чітку ментальну картинку Таймс-сквер: яскраві вогні, вир перехожих, вивіски з назвами фільмів… а найважливіше — велетенський рухомий рядок, з якого юрмиська перехожих унизу могли дізнатися останні новини. Що тридцять секунд чи десь так він оббігав повне коло через Бродвей і Сорок восьму вулицю. Дірка між світами відкрилася достатньо широко, щоб вони дізналися, що експерти ООН досліджують гадані місця масових поховань у Косово, що віце-президент Ґор, котрий балотувався на пост президента, присвятив день у Нью-Йорку своїй передвиборній кампанії, що Роджер Клеменс вивів з гри тринадцятьох «Техаських рейнджерів», але «Янкі» все одно програли напередодні матч.
Можливо, Шимі допоміг би їм утримати діру відкритою ще якийсь час (решта жадібно вдивлялися в сяйво жвавого вечора в Нью-Йорку — не Руйнуючи тепер, а Відкриваючи, Прозріваючи), але виявилося, що в цьому нема потреби. Одразу після рахунку, з яким закінчився бейсбольний матч, рухомим рядком промчали яскраві жовто-зелені літери й цифри заввишки з одноповерховий будинок: 18 червня 1999 p., 9:19 вечора.
Джейк розтулив було рота: хотів спитати, чи впевнені вони, що зазирнули в Наріжний світ, саме той, де Стівену Кінгу залишалося жити менше доби, — але промовчав. І покартав себе за нетямущість. Відповідь крилася у часі — втім, як завжди. Цифри, що складали 9:19, в сумі теж давали дев’ятнадцять.
— І скільки часу минуло відтоді, як ви це побачили? — запитав Роланд.
Дінкі подумки прикинув.
— Годин зо п’ять, не менше. Я виходжу з того, коли прозвучали сирени й вимкнулося на ніч сонце.
«Тобто на іншому боці зараз пів на третю ранку, — вирахував Джейк, полічивши години на пальцях. Думати було важко. Навіть просте додавання гальмували думки про Едді, але Джейк зрозумів, що трохи зусиль — і він подужає додати. — Хоча розраховувати на те, що минуло лише п’ять годин, не можна, бо в Америці час біжить швидше. Може, ситуація зміниться, тут і там час зрівняється, адже Руйначі вже не мучать Промінь. Але поки що все як раніше. Поки що він плине швидше».
І може перескочити вперед.
Зараз, вранці дев’ятнадцятого червня, Стівен Кінг може сидіти перед друкарською машинкою в своєму кабінеті, а наступної миті… бах! Буде вечір, вісім чи двадцять годин пролетять як одна мить, і Кінг лежатиме в труні у похоронному бюро, а довкола, теж у світлі лампи, сидітиме його невтішна сім’я і вирішуватиме, яку заупокійну службу він хотів би (звісно, за умови, що цієї інформації немає в його заповіті), може, вони навіть домовлятимуться, де його поховати. А Темна вежа? Якою її уявив собі Стівен Кінг? Чи, може, якою її уявив собі Ґан. Або Прим. Вони всі згинуть навіки. А що то за звук? Напевно, то Багряний Король регоче, і регоче, і регоче, і регіт його долинає десь із надр Дискордії. А павучок Мордред, либонь, регоче разом з ним.
Вперше після того, як помер Едді, Джейк відчув, як на поверхні свідомості зринає щось, окрім горя. Щось тихо цокало, як ті сничі, коли Едді з Роландом їх запрограмували. Перед тим, як віддати Гейлісу, щоб він їх підкинув у будинки. То цокав годинник часу, і час був не на їхньому боці.
— Він має рацію, — мовив Джейк. — Нам треба йти зараз, поки ми ще можемо чимсь зарадити.
Тед на це:
— А Сюзанна…
— Ні, — відповів Роланд. — Сюзанна залишиться тут, і ви допоможете їй поховати Едді. Згода?
— Так, — кивнув Тед. — Авжеж, якщо так треба.
— Раптом ми не повернемося за… — Роланд порахував подумки, примруживши одне око, а другим вдивляючись у темряву. — Якщо ми не повернемося о цій порі післязавтра ввечері, вважайте, що ми повернулися в Прикінцевий світ через Федік.