Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
— Візьміться за руки і зосередьтеся. — Тед повторив ті самі слова, що їх він сказав у шафі на станції «Край Грому», де на червоній куртці був мідний значок «КЕРІВНИК ТРАНСПОРТУВАННЯ», ще в ті часи, коли смерть Едді здавалася немислимою.
Джейк потягнувся, щоб узяти Дані Ростову за руку, але Дінкі, злегка всміхнувшись, похитав головою.
— Може, одного дня ви й потримаєтесь за руки, герою, але сьогодні твоє місце — у колі. Як і твого діна.
— Візьміть один одного за руки, — сказав Шимі. У його голосі забриніли владні нотки, яких Джейк раніше не чув. — Це допоможе.
Джейк посадив Юка за пазуху.
— Роланде, а ти зміг показати Шимі…
— Дивися. — Роланд узяв його за руки. Всі решта оточили їх тісним колом. — Дивися і побачиш, я думаю.
У темряві розкрилася смужка яскравого світла, і за нею Джейк більше не бачив Шимі й Теда. Секунду-дві вона лише тремтіла й темнішала, і Джейк подумав було, що вона неминуче зникне. Та раптом вона знову спалахнула і розкрилася ширше. До його вух долинув дуже слабкий звук (наче все, що чуєш, під водою): гуркіт машини чи вантажівки, що промчала в тому, іншому світі. І побачив будівлю з маленьким асфальтованим паркувальним майданчиком спереду, на якому стояли три машини і пікап.
«Денне світло!» — налякано подумав Джейк. Бо якщо в Наріжному світі час ніколи не плинув у зворотний бік, це означало, що він все-таки ковзнув уперед. Якщо в щілині світла було видно Наріжний світ, тоді там була субота, дев’ятнадцяте червня, року…
— Швидко! — закричав Тед з іншого боку сліпучої дірки в реальності. — Якщо ви йдете, то пора! Він от-от знепритомніє! Якщо ви йдете…
Роланд смикнув Джейка, потягнув його за собою вперед. Його кошіль теліпався за спиною.
— Стій! — хотів закричати Джейк. — Стій, я забув свої речі!
Але було вже запізно. Груди йому неначе стиснули чиїсь велетенські руки, і все повітря зі свистом вирвалося з легень. «Зміна тиску», — подумав він. Було відчуття, що він падає вгору, а потім він покотився тротуаром на паркувальному майданчику, а за ним котилася його тінь. Він мружився і десь у найглибшому закапелку свідомості думав про те, як давно вже його очі не бачили простого природного денного світла. Десь із тих часів, коли він зайшов до Печери дверей у пошуках Сюзанни.
Дуже тихий, до нього долинув голос (напевно, тієї дівчинки, що поцілувала його), і той голос гукнув: «Хай щастить!», а потім усе зникло. Край Грому, і Девар-Тої, і пітьма. Вони опинились в Америці, на паркувальному майданчику перед місцем, на яке привела їх пам’ять Роланда і сила Шимі, зміцнена іншими чотирма Руйначами. То був універсальний магазин Іст-Стоунгема, де на Роланда й Едді напали з засідки бандити Джека Андоліні. Якщо не сталося якоїсь непоправної помилки, той напад відбувся двадцять два роки тому. А зараз було дев’ятнадцяте червня 1999 року, і годинник у вітрині (довкруг циферблата було написано «ДЛЯ М’ЯСНИХ ЗАКУСОК „БОЗ ГЕД“ ЗАВЖДИ ЗНАЙДЕТЬСЯ ЧАС!») показував за дев’ятнадцять хвилин четверту після полудня, їхній час майже сплив.
Частина третя
У ЦЬОМУ МАРЕВІ,
ЗІТКАНОМУ З ЗЕЛЕНІ ТА ЗОЛОТА
ВЕС’КА ҐАН
Розділ I
МІСІС ТАСЕНБАУМ ЇДЕ НА ПІВДЕНЬ
Джейку Чемберзу ніколи не спадало на думку, що його руки вміють рухатися надприродно швидко. Вискакуючи з Девар-Тої в Америку, він побіжно відзначив, що сорочка, яка під вагою Юка напнулась у вагітному вигині, висмикнулася з джинсів. І з-за Джейкової пазухи випав пухнастик, якому в переходах між світами ніколи особливо не таланило (востаннє його мало не розчавило під колесами таксі). Будь-хто інший не зумів би зупинити це падіння (та й, швидше за все, Юк би не постраждав), але Джейк будь-ким не був. Ка настільки сильно його потребувало, що навіть знайшло спосіб обійти смерть, аби він став супутником Роланда. Його руки майнули в повітрі так блискавично, що на мить їх стало не видно. А коли з’явилися знову, одна тримала Юка за пухнасту шкірку на шиї, а друга підтримувала під короткошерстий зад. Джейк поставив свого друга на тротуар. Юк підвів на нього погляд і коротко гавкнув, неначе сказав дві речі одночасно: «дякую» і «ніколи так більше не роби».
— Ходімо, — поквапив Роланд. — Треба поспішати.
Джейк пішов за ним у магазин, а Юк звично потрюхикав за хазяїном назирці, біля лівої ноги. На дверях, прикріплена маленьким гумовим присоском, висіла табличка: «У НАС ВІДЧИНЕНО, ЗАХОДЬТЕ», — точнісінько така, як і в 1977-му. А у вітрині ліворуч від дверей висіло оголошення друкованими літерами: