Темна вежа. Темна вежа VII

За прилавком делікатесів стояв Вендел «Чіп» Макевой, зважував чималу кількість нарізаної індичатини з медом для місіс Тасенбаум, і до тієї миті, коли продзвенів дзвіночок на дверях, ще раз перевернувши Чіпове життя («Беркицьнутись черепахою», — казали старожили, коли чиясь машина з’їжджала в кювет), вони з нею обговорювали зростання кількості водних мотоциклів на озері Ківейдін… чи то пак місіс Тасенбаум його обговорювала.

Чіп вважав місіс Т. більш-менш типовою мешканкою літніх вілл: багата, як Крез (за багатим чоловіком, який виплив на хвилі доткомівського бізнесу), язиката, наче папуга, який нахлебтався віскі, і божевільна, як Говард Г’юз,[68] що підсів на морфій. Вона могла дозволити собі прогулянковий катер з каютою (і дві дюжини водних мотоциклів, щоб його тягли), але припливла в супермаркет аж на цей бік озера в старому пошарпаному човні з веслами і прив’язала його на тому самому місці, де прив’язував свого човна Джон Каллем, поки не настав Той День (з роками його історія ставала дедалі рафінованішою і відточенішою, плин часу шліфував її, як предмет меблів з тикового дерева, який часто полірують, і Чіп чимраз частіше підкреслював значущість тих подій, вимовляючи обидва слова з великої літери — Той День — не менш шанобливо, ніж преподобний Конвей, коли говорив про Господа Бога). Мадам Тасенбаум була балакуча, причеплива, непогана з лиця (нібито… так йому здавалося… якщо, звісно, не брати до уваги тонни макіяжу і лаку для волосся), набита грішми, як мішок, і республіканка. Зважаючи на обставини, Чіп Макевой відчував своє повне право потай натиснути великим пальцем на край вагів… цього фокусу він навчився у батька, котрий розповідав, що ти практично зобов’язаний дурити нетутешніх, якщо вони грошовиті, але в жодному разі не обманюй своїх, місцевих, навіть якщо вони такі багаті, як той письменник Кінг із Ловелла. А чому? Та тому, що піде поголос і покупців у тебе більше не буде, крім заїжджих, а спробуй проживи на таку виручку в лютому, коли обабіч траси 7 стоять снігові замети дев’ять футів заввишки. Але до лютого ще було далеко, а місіс Тасенбаум (дочка Авраамова, поза всіляким сумнівом) була не з цих країв. Ні, місіс Тасенбаум та її багатий-як-крез доткомівський чоловіченько рвонуть у Нью-Йорк, щойно побачать перший пожовклий листок. Саме тому Чіп, і оком не змигнувши, здійснив маніпуляцію великим пальцем, і шість доларів за нарізку індички перетворилися на сім доларів вісімдесят центів. Також йому не коштувало ані найменших зусиль погодитись, коли вона перескочила з теми на тему і стала патякати про те, який жахливий той Білл Клінтон, хоча сам Чіп двічі голосував за Баббу і проголосував би ще раз, якби Конституція дозволяла йому балотуватися на третій термін. Бабба був розумний, умів схилити арабів до того, що потрібно було йому, він не зовсім забув про робочий люд, і, чесне слово, дівки давали йому частіше, ніж туалетному сидінню.